Сьогодні діє гарна знижка на книгу "Змушена підкоритися"

Груба рука на моєму роті послаблює хватку і я користуюсь можливістю, кусаю за пальці. Відчуваю солонуватий присмак у роті, але зате є результат, рука зникає. 

- А-а, вона мене вкусила, - репетує чолов'яга, котрий продовжує міцно мене тримати.

- А ти спритна, - сміється поруч хлопець і гладить оголене плече, з котрого сповзла бретелька сукні.

- Не чіпай мене, Данило, - шиплю до нього. 

Смикаюсь, та чолов'яга міцніше стискає руки за спиною. Боляче, але терплю.

- Згадала мене, - не перестає посміхатись племінник Чорного.

- Так, це ти тиждень тому до нас клеївся, - відрізую різко. - Спочатку до мене, потім до Христини. Ти вже тоді мені не сподобався.

- А ось твоїй сестрі сподобався і вона випробування не пройшла, - підсовується ближче, тепер погладжує щоку, не звертаючи уваги на мій гнівний погляд. - Ти інше діло. Трималась гідно.

- Руки прибери від неї, - раптом гримить голос Чорного з переднього пасажирського сидіння. - І не смій чіпати, інакше вб'ю.

Це діє ідеально. За мить Данило відсовується так далеко, що аж приклеївся до дверцят. Все ж таки боїться дядька. Його усі бояться.

- Нащо я вам потрібна? - тепер звертаюсь до головного. - У вас була домовленість на Христину. Нащо перевіряти ще й мене?

- Люблю підстраховуватись, - він розвертається і ковзає по мені зацікавленим поглядом. - І як бачиш не дарма. Сестра твоя мені не підійшла, вона готова розставляти ноги перед першим хто пригостить її коктейлем. Тому ти будеш моєю дружиною. 

- Я не хочу. Я на це не погоджувалась. Відпустіть мене.

- Дівчинко, ти ще не зрозуміла? Назад вороття нема. Вважай, що дядько продав тебе. І ти дуже дорого мені обійшлась, враховуючи скільки грошей він в мене позичив. Тому краще тобі бути чемною і коштувати на цю суму.

Усі в машині починають ржати, а я кричу і вириваюсь щосили. Знаю, що це не допоможе, та страх і відчай не дозволяють спокійно сидіти.

- Ви здуріли. Це викрадення. Це не законно.

- Хіба ти не знаєш, що в цьому місті закон — це я, - він гримає на мене і я завмираю. Злий він справді досить страшний. - Тому сиди тихо. Нічого тобі це не дасть. Лише синці отримаєш.

Він відвертається втративши до мене увагу. 

Сиджу і важко соплю. Свердлю поглядом його потилицю, надіюсь, що він відчує, наскільки я його ненавиджу в цю мить.

Як би я не заперечувала, Чорний каже правду. Він тут голова усьому. Він наче повелитель цього міста, смикає усіх за ниточки у своїх цілях. Він має зв'язки при владі і водночас під ним увесь кримінал міста. Він наче той посередник, через руки котрого протікає все найцінніше. 

Звідки я про все знаю? Це знають усі. А ще я знаю, що ті гості, котрі були свідком мого викрадення, закриють на все очі, промовчать, вдаватимуть, наче я сама добровільно пішла. Бо ніхто не хоче переходити дорогу Чорному. 

Мій дядько телепень, якщо зв'язався з цією людиною. Невже він сподівався віддати борги Чорному, коли його невеличкий бізнес сиплеться крахом? А може він на те й розраховував, що Христина стане дружиною Чорного? І дядько б мав гарні родинні зв'язки. 

Нарешті машина зупиняється. Спостерігаю, як перед нами від'їжджають височенні металеві ворота. 

Це дім Чорного. Цікаво, чи виходив звідси хоч хтось живий? Відчуваю, що тут моє життя закінчиться. І буде воно не довгим. Пограється і викине.

Ну хоч поживу красиво на останок, втішаю себе. Якщо це можна назвати життям.

Машина зупиняється перед справжнім палацом. Таких величезних будинків я ще не бачила. Дім мого дядька порівняно з цим натуральна халабуда. 

Мене силоміць виводять і ведуть до масивних чорних дверей. Замість того щоб боятись, я із захватом розглядаю фасад будинку і навколишню територію. Чорний попереду, за ним його притрушений племінник, позаду я з чолов'ягою. Цього разу він відпустив одну руку і тримає лише за лікоть. Напевно не вважає, що я можу звідси втекти. Я теж так думаю, бо тут ціла фортеця обмурована височенним муром. Я в пастці.

- Сашо, відведи її на гору, замкни у кімнаті, - командує Чорний, як тільки ми опиняємось всередині будинку. - Я потім з нею розберусь.

І навіть не глянувши на мене, він зникає з поля зору. Страх повертається, мені не подобаються його останні слова. Розбереться. Як? Хоча що тут вигадувати? І так зрозуміло, для чого йому потрібне молоде тіло дівчини.

- Бувай, ми ще зустрінемось, - самовпевнено посміхається Данило і біжить за дядьком.

- Ходімо, - сухо говорить Саша і боляче смикає мене за руку. 

https://booknet.ua/book/zmushena-pdkoritis-b428650