— Ну ось... тепер твоя черга мене остаточно знищити, — ледь чутно, з гіркою приреченістю в голосі прошепотіла вона.

     Я мовчки підійшов до неї впритул і міцно, обережно пригорнув до своїх грудей. Вона не чинила опору — здавалося, я обіймаю тендітну, холодну скляну ляльку, яка от-от розсиплеться на друзки.

— Я не дам тебе нікому образити... — раптом, сам щиро дивуючись власним словам, тихо промовив я.