- Гаразд, але для мене далі не зрозуміло чому саме сон так вплинув на неї. Хіба сни не забуваються одразу?

- Є такі сни, що переслідують тебе ще багато місяців поспіль. Тим паче сни, це лише відображення того, що глибоко всередині нас. Невже в тебе такого ніколи не було?

Моріка замовкла на мить. Єдиний сон, який вона памʼятала, був про Кеншьо і два місяці. Але чи він якось вплинув на неї?

- Я не памʼятаю своїх снів. - коротко відповіла вона.

- Не памʼятаєш снів? Взагалі?

- Ні, - збрехала вона. Її погляд втупився в майже порожню філіжанку з кавою. - Тобто, мені точно щось сниться, для мене ніч це не один кліп очима. Я прокидаюсь досить часто. Але на ранок, я нічого не памʼятаю.

- Зовсім нічого?

- Ти так питаєш мене, наче не бачити сни дивніше ніж через сон стати вегетеріанкою!

- Ні, просто… Я не уявляю собі, як це - не памʼятати сни.

- То уяви, уява в тебе ж досі розвинута!

Книжка лежала на столі, коли Моріка відпила рештка кави. Кеншьо хотів запитати як це: жити в світі, в яких життя відбирає в тебе одну звʼязок зі своїм підсвідомим. Як тоді працює її уява. Але питання здалося йому самому дивним. Тому, замість цього, він допив одним ковтком свою каву.

(Зображення згенеровано ШІ)

Фрагмент книги "Там, куди відлітають паперові журавлі"