У «Шлюбі наосліп» уже починається найцікавіше 

Фіктивний шлюб мав бути просто вигідною угодою.
Без зайвих почуттів. Без ревнощів. Без втручання в особисте життя одне одного.

Але щось пішло не за планом.

Олесь явно не в захваті від нового чоловіка своєї начальниці.
Гордій теж не збирається мовчки спостерігати, як хтось інший встановлює правила поруч із його дружиною.

І от питання: це просто чоловіче суперництво чи вже щось значно цікавіше?

Нові розділи виходять щодня ❤️
А далі буде тільки гарячіше.

Шматочок: 

— Як справи? — набираю Макса. Він мав поїхати до мого офісу після роботи, сподіваюся, стримав слово.

— Норм. Не хвилюйся. Як там твоя наречена?

— Дружина, — виправляю.

Голосний свист чує навіть Олесь із моєї слухавки.

— Максе. Знайди мені інфу на Бурлачека. Особливо на батьків. Маю підозри, що вони із сестрою діяли не самостійно. Шукали найлегший шлях до вершини, і Злата їм здалася найкращою стежкою.

— О-о, чувак. Я бачу, ти гарно в роль увійшов, — зітхає. — Пошукаю, звісно, але не обіцяю. Ці багатії, як п'явки. Можуть висмоктати всю кров, тож я буду обережний. Бувай.

Скидає виклик.

— Звісно, — відповідаю вже гудкам у слухавці.

Олесь повільно встає з-за столу й підходить до мене, засунувши руки в кишені штанів.

— Різкі рухи можуть надірвати спину! — рівним тоном попереджає.

— Тебе хвилює моя спина? — роблю крок до нього.

— Твоя — ні. Начхати. Від самого початку ти мені не сподобався. Як відчував, що не зможеш тримати дистанцію. Страх, що опанував тобою сьогодні, довів це. Ти закохався в ту, з ким у тебе немає майбутнього.

— Сам придумав? — нутро гнівом спалахує. Невидима сила не дає мені пом'яти краї його білосніжної сорочки, що розстебнута на два верхні ґудзики.

Його лють спопеляє весь кисень у кабінеті. Тепер, без Злати, він показує своє істинне обличчя. Не соромиться, кидає мені виклик.

— Ні, це факти.

— То чому ти не одружився на ній? — нахиляюся. Олесь трішки нижчий за мене.

— Це вже не твоя справа.

Погляд відводить.

— Моя не моя — спірне питання. От тільки проблема в тому, що я зараз її законний чоловік, — кладу руки на його груди. Пальцем по контуру коміра проводжу, не стримуючи єхидної посмішки. — Тому краще тобі стримувати себе доти, доки не станеш на моє місце, — ще більше нахиляюся, так, щоб він не зміг відвести погляд, — якщо станеш! — плескаю по плечу.

— Ти навіть не маєш уявлення, про що говориш! — не здається. В очах ще більше жовчі та попередження.

— Ага, — випрямляюся. Прокашлююся й повертаюся до кімнати. — Я не знаю, але, походу, й ти не те щоб усе знав!

Різко зачиняю двері, наткнувшись на блакитний погляд жінки, що стоїть посеред кімнати, незадоволено стискаючи губи.

Продовження тут
Гарного вечора!