Привіт, мої хороші.

Так як вчора я святкувала, то сьогодні опублікувала нові розділи відразу двох історій. Приєднуйтесь.

Ми піднялись на другий поверх і я навіть не встиг відчинити двері в кімнату, як вони самі різко відчинились. В коридор вилетіла стривожена, скуйовджена і перелякана Кіра. Побачила мене і кинулась наче скажена тигриця.
- Це ти? Навіщо ти мене викрав? - кричить і штовхає мене в груди. - Де моя дитина? Віддай мою дитину! Що ти зробив з Олею, козел! - я просто охринів. От тобі й вдячність. Ніколи не роби людям добро. А особливо, якщо це божевільна малолітка, яка сама впала тобі на голову...

Все це здається нереальним. Серце шаленіє, по венах бігає окріп, а в голові наче вибухають маленькі феєрверки. Нарешті змусив себе відлипнути від неї і намагаюсь перевести подих. Але Марта не дала мені відійти. Вона вчепилась в мене і притягнула назад.
- Ні, Сашо... - шепоче тихим, хрипким голосом. - Поцілуй мене ще раз. Не відпускай мене. Будь ласка. - по моєму тілу пробігли мурашки. Я заплющив очі і притулився лобом до її чола, відчуваючи як шалено калатає серце.
- Не відпущу, моя хороша. - шепочу в губи і коротко цілую. - Більше ніколи не відпущу. Присягаюсь. - і знов накриваю її ротик глибоким пристрасним поцілунком.

Приєднуйтесь до історій і підтримайте їх сердечками.

Буду дуже вдячна.

Дякую, що ви зі мною.