Є персонажі, яких доводиться довго вигадувати.

Продумувати характер, звички, реакції, голос.

А є ті, хто з'являється в голові й майже одразу починає жити там окремим життям.

Ліра була саме такою.

Головна героїня моєї завершеної книги «Пухнасте лихо й його хвостатість».

І знайомство з нею, мабуть, варто почати з головного факту:

Ліра померла.

Звучить не дуже оптимістично, знаю.

Але на цьому її історія не закінчилася.

Навпаки.

Саме тут усе й почалося.

Тому що другий шанс на життя вона отримала не зовсім у тому вигляді, на який могла б розраховувати.

Ніякого нового людського тіла.

Ніякого красивого пробудження в палаці.

Навіть рук їй не залишили.

Ліра прокинулася в іншому світі в тілі величезного магічного сніжного барса.

З лапами.

Хвостом.

І дуже швидко зрозуміла, що до всього цього ще доведеться якось звикати.

Коли я тільки починала писати цю історію, мені хотілося зробити героїню, яка не буде мовчки приймати все, що з нею відбувається.

Тому Ліра може боятися.

Може розгубитися.

Може не знати, що робити далі.

Але навіть у найгірший момент у неї десь усередині залишається здатність подумати щось у стилі:

«Ну чудово. От саме цього мені для повного щастя й не вистачало».

І, мабуть, саме за це я її люблю.

Вона не ідеальна.

Не завжди поводиться правильно.

Іноді спочатку робить, а вже потім думає.

Іноді навпаки - думає занадто багато.

А ще в неї є один дуже серйозний недолік.

Вона притягує проблеми.

Хоча, якщо запитати саму Ліру, вона, швидше за все, скаже, що проблеми самі її знаходять.

І частково навіть матиме рацію.

Бо незабаром у її новому житті з'являється ще одна проблема.

Дезмор Велестар.

Спадкоємець демонічної імперії.

Небезпечний.

Саркастичний.

Занадто впевнений у собі.

І саме з ним Ліру пов'язує магічний зв'язок, якого жоден із них не просив.

З цього моменту стає остаточно зрозуміло:

спокійного другого життя в неї не буде.

І якщо спочатку Ліра просто намагається зрозуміти, де вона опинилася і що взагалі відбувається, то згодом цей світ перестає бути для неї просто чужим місцем.

У ньому з'являються ті, кого хочеться захищати.

Ті, кому хочеться довіряти.

Ті, кого дуже хочеться вкусити.

І, звичайно, один конкретний демон, із яким усе значно складніше.

Мабуть, якби мені треба було описати Ліру кількома словами, я б сказала так:

саркастична;

вперта;

емоційна;

іноді абсолютно безрозсудна;

дуже прив'язана до тих, кого вважає своїми;

і набагато сильніша, ніж сама про себе думає.

А ще вона доказ того, що навіть після смерті можна отримати другий шанс.

Щоправда, всесвіт може додати до нього хвіст.

Просто щоб життя не здавалося занадто простим.

Мені завжди цікаво, як читачі уявляють персонажів до того, як бачать мою візуалізацію.

Тому питання до тих, хто вже знайомий із Лірою:

такою ви її бачили?

А тим, хто ще не читав «Пухнасте лихо й його хвостатість», цікаво інше:

якби вам дали можливість переродитися в іншому світі, але не людиною - яку магічну істоту ви б обрали?

А наступним, мабуть, настав час показати того самого демона.

Якщо, звичайно, Дезмор погодиться.

Хоча хто його взагалі питатиме.

MORANA