— Загадкова незнайомко? — окликнув я, але з-за дверей панувала глуха, підозріла тиша.

Я відімкнув замок і увійшов. Вона ніяк не могла втекти звідси — бар’єри тримали міцно. Але дівчина з її загартуванням цілком могла вигадати щось набагато гірше...

І це «гірше» палало божевіллям просто посеред кімнати.

За моїм наказом впродовж трьох днів їй доставили стоси історичних та магічних книг, а кравці заповнили шафу. Я особисто розпорядився пошити для неї кілька десятків суконь найрізноманітніших барв та фасонів — бо поняття не мав, що вона любить. Звісно, поруч висіла й білосніжна форма моїх гвардійців.

Тепер усі ці розкішні, шовкові та оксамитові сукні лежали на підлозі горою. Одна на одній. А сама полонянка стояла над ними з магічним каменем для нагрівання води в руках і з люттю жбурляла його в цю купу.

Я тихо зачинив двері за собою, склав руки на грудях і вп'явся в неї поглядом.

— Ти хочеш влаштувати пожежу? — хмикнув я, спостерігаючи за цими марними спробами. — Цей артефакт працює лише у водному середовищі.

Її сірі очі на мить зустрілися з моїми. У них спалахнув такий небезпечний, хижий вогник, що мені це ой як не сподобалося.

Перш ніж я встиг зреагувати, вона різко розвернулася й зникла у ванній кімнаті. За мить пролунав шум води, і вона вискочила назад із важкою керамічною мискою. Вона без коливань вилила воду прямо на гору суконь і знову замахнулася каменем.

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

Полонянка короля Повітря