Я розправила плечі ще сильніше й повернулася так, щоб у дзеркалі було видно попу.
— От скажіть мені, пані Анфісо, і що вам тут не подобається? Цицьки є, попа є, талія теж нікуди не поділася. Так, не швабра, зате хоч є за що потриматися.
Після вина розмовляти із собою вголос здавалося абсолютно нормально.
Я ще раз оглянула власне відображення, згадала худу Аліну з її вічними обтислими костюмами й невдоволено скривила губи.
— І що тому козлу не вистачало, що він на ту швабру поліз?
— Згоден. Він повний йолоп, якщо кинув таку жінку.
Я ледь не вмерла.
Різко обернулася — і мало не перечепилася об власний одяг.
У дверях ванної стояв Безхатько.
Не заходив усередину, просто сперся плечем об одвірок і дивився на мене з таким спокійним виразом обличчя, наче не застав напівголу жінку, яка хвилину тому крутилася перед дзеркалом, мацала власні груди й уголос обговорювала попу.
А судячи з легкої усмішки на його губах, стояв він там далеко не першу секунду.
— Ви що тут робите?!
Я миттєво схопила рушник і притиснула його до грудей, а вже наступної секунди зрозуміла, що мереживні трусики рушник абсолютно не прикриває, тому почала гарячково розгортати його навколо себе.
Він підняв брову.
— Взагалі-то хотів запитати, де у вас склянки. Прокинувся, захотів води, на кухні знайшов кран, але пити з нього ротом вирішив не ризикувати. Тепер уже бачу, що треба було шукати самому.
— Треба було! Саме так нормальні люди й роблять! А не ходять за господинею квартири й мовчки стоять у дверях, поки вона… поки вона…
Я затнулася.
— Поки вона що? — абсолютно невинно уточнив він.
— Нічого! Я просто дивилася на себе.
— Я помітив. Досить уважно.
— Це моя ванна, моє дзеркало і мої… — я мало не сказала «цицьки», але в останню мить прикусила язика. — Взагалі неважливо, що моє. Я маю право робити тут усе, що хочу.
— Я хіба сперечаюся? Навпаки, мені було дуже цікаво дізнатися, що у вас усе на місці й навіть «є за що потриматися».
Я завмерла.
О ні.Він чув…Він усе чув.
— Давно ви там стоїте?
— Залежить від того, що ви називаєте «давно».
— Не викручуйтеся. Скільки саме ви бачили?
Він на секунду задумався, і по його обличчю було прекрасно видно, що нахаба зараз навмисно добирає відповідь, яка мене найбільше розізлить.
— Достатньо, щоб погодитися з вашою оцінкою.
Я сильніше затягнула рушник навколо себе.
— Можна було хоча б кашлянути! Або сказати, що ви прийшли. Ви ж бачили, що я вас не помічаю.
— Бачив. Але ви були так захоплені розмовою, що перебивати здавалося неввічливо.
— А витріщатися на жінку в білизні, значить, ввічливо?
Його погляд на секунду ковзнув по рушнику, і мені це зовсім не здалося випадковістю.
— Після сьогоднішньої ванної я вирішив, що в цьому домі так прийнято.

Безхатько у моєму ліжку