Тихого вечора!

Історію Захара та Софії, — оновлено! 

✨✨✨

— Софіє! — раптом перебиває нашу ідилію суворий голос.

Я підводжу голову й бачу управительку Віолетту Юріївну, яка швидким кроком наближалася до альтанки. Її обличчя надто напружене, а брови зведені до перенісся.

— Щось трапилося, Віолетто Юріївно? — здивовано запитую я, знімаючи Маркіза з колін і підводючись з лавки. — Може, Захар Володимирович прокинувся?

— Ні, він спить, — хитає головою управителька. — Тебе за воротами чекають.

— Мене? — я спантеличено кліпаю і одразу цікавлюся: — Хто?

— Якась дівчина, казала, що твоя подруга, — сухо відповідає жінка, уважно розглядаючи мене. — Вона попросила покликати тебе терміново.

Покоївка для мільярдера

♥️♥️♥️