Вітаю, друзі!

Новий розділ уже на сайті.

За традицією: статичні колажі подаю нижче, анімовані уже у моїх reels

Вів реготнула.

– Ти така дивачка!

– Я і справді дивачка, – всміхнулась Синтія. – І ти дивачка, і Тай. Знаєш чого? Диваки – найліпші люди від усіх. Вони мають фантазію, якої не зрозуміти іншим. Це наша сила.

Вів хитала головою.

– Ходи до мене, дивачко, – загребла її у обійми Синтія і чмокнула у кінчик носа.

Вони обійнялись. Тай заплющив очі, опустивши підборіддя на її плече.

– Я так скучила за тобою, синку.

– І я скучив.

– А де ж моя Вів? – спитала вона, окинувши поглядом сина. – Не кажи, що не привіз її.

– Я – твій син, взагалі-то!

– Так, і я дуже пишаюсь цим фактом, – погладила його по щоці Синтія. – Та мені потрібна Вів. Маю цілу купу пліток, а Ліам таким не цікавиться.

Тай пирхнув. 

– Вона у машині.

– Ти лишив її там саму?

– Вів інколи треба час на самоті.

– Посварились? – вона склала руки на грудях.

– Буває непросто.

– Ну, подружнє життя рідко буває простим, – поправивши його куртку, відповіла вона. – У тебе жахливий характер.

– Дуже тобі дякую!

– Ліаме, – звела брову вона.

– Вів, – кивнув він, не зводячи з неї чіпкого погляду.

– Все ще ненавидиш мене? – пирхнула вона, хапаючи свою сумку.

– Дозволь, – перехопив сумку Ліам.

– Гм…дякую, – відповіла Вівіка, відводячи погляд.

Вони рушили до будинку.

– Я тебе не ненавиджу, – трохи згодом мовив він. – Лише вважаю, що ти зламала йому життя.

Вівіка повернула голову на Ліама.

– Невже ти ніколи не питала себе, яким би було життя Тая без тебе?

– Нудним? – намагалась пожартувати Вів.

– Безпечним, – стримано відповів хлопець, заносячи її сумку у будинок.

– Ти так кажеш, наче існує якийсь тумблер, що здатний вимкнути це постійне хвилювання. Та ти забуваєш про важливу річ – думка, що хтось із нас помре страшить незалежно від того, у якій ми будемо ролі одне для одного. Якщо ти хочеш грати у цю гру – вперед. Мене страшенно втомила твоя непевність. То ти хочеш мене – то уникаєш. То зближуєшся, то вигадуєш собі причину піти у психах. Я не хочу проходити крізь це. Ти важливий для мене. Тому й необхідно, аби ти розібрався у собі. Бо я замість тебе цього не робитиму.

Вів штовхнула двері, лишаючи Тайлера самого. Він заплющив очі.

– А це пам’ятаєш? – тицьнувши пальцем на фото у альбомі, реготнула Синтія.

– Боже, як добре, що ти відмовила мене стригти чубчик!

Жінка розреготалась.

– А мені подобається. Я була схожа на панка.

– Ні, не була, – пирхнула Вівіка, розглядаючи фото де Синтія висунула язика, а на пів чола “красувався” обскубаний чубчик, який вона зрізала собі садовими ножицями.

– Та чого ж не була? – схиливши голову вправо, вона знову розглянула фото. – Я була як Тай у ту пору. 

Вівіка засміялася.

– Принаймні у тебе не було синього волосся.

– Чого ж, було зелене.

– Це ж коли?

– Ну, я тоді намагалась його відмовити від шкідливої фарби, купила якусь органічну і випробувала на собі. Вона всю ванну мені спаскудила, але з волосся змилась раз на третій.

– А я де тоді була?

– Переважно гупала дверима і вмикала важку музику.

– Я встановлю це на заставку телефону, – простягнувши фотокартку хлопцеві, реготнула Вівіка.

– Оце так погроза, – вирячившись на світлину, мовив він. – Боже, я схожий на малолітнього злочинця.

– Як на мене, більше на "Таксиста". Принаймні, якщо у старості ти будеш таким самим привабливим як Де Ніро – у нас точно є майбутнє.

Він пирхнув, знову розглядаючи розфокусовану фотокартку, де його волосся було зібране у синюватий ірокез, а вдягнений він був у куртку М-65 із купою анімешних пінів, поруч стояла Вів у його сорочці, більшій за неї на кілька розмірів, картатій спідниці-шотландці, сітчатих колготах і грубих рокерських черевиках на товстій тракторній підошві. Обоє мали невимовно серйозний вираз обличчя, що навпаки зараз здавалось достобіса кумедним.

Вівіка розреготалась.

– Я й забув, що ти пір’я у коси вплітала! – засміявся він. – Це як у соліста того фінського гурту?

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️