Вирішила сьогодні виставити саме цей шматочок із книги «Танцюй для мене».

У деякій мірі він дуже близький мені. Не тому, що я проживала абсолютно те саме, що й героїня, а тому, що дуже добре знаю це відчуття - стояти на роздоріжжі між так правильно і а чого насправді хочу я?

Між тим, що від тебе очікують, і тим, що живе всередині тебе. Між бажанням бути хорошою для всіх і тією частиною себе, яка іноді дуже хоче перестати бути зручною. Мабуть, саме тому цей уривок для мене особливий. У ньому є щось дуже особисте, навіть якщо історія й герої вигадані.

І ще хочу сказати окреме дякую всім, хто читає, додає книгу до бібліотеки та залишається зі мною. 

Я щоразу бачу нові цифри й думаю: є ті кому і справді подобається історія?
Це неймовірно приємно. Дякую вам. ❤️

У мені висить дві чаші терезів. Один внутрішній голос наставляє мене на шлях праведний.

Не потрібно тобі чужого. Не ламай щасливе майбутнє інших людей. Терпи біль заради інших. Не ганьбись. Будь хорошою, покладистою дівчинкою. Ламай себе. Отримуй біль через спостереження за ними двома. Але тільки тоді ти будеш хорошою. Правильною. І, можливо, колись тобі дістануться жалюгідні крихти щастя за твої старанні жертви.

Усміхаюся сама до себе й шкрябаю нігтем одну з клавіш музичного інструменту. Аби мене зараз хтось побачив збоку, подумав би, що з головою я точно не дружу. 

Поки я перераховую в голові всі пункти «того самого істинного шляху», мені стає не просто млосно - мене вивертає від злості. Повільно, ніби мене хтось штрикає голками.

Можливо, на мені якесь прокляття? Ну не можу я бути настільки схибленою!

А Ліза стоїть там зараз, – нашіптує моя темна сторона, – і посміхається поруч із ним... Презентує себе як бездоганну невістку... Хіба це нормально? Хіба цього ти хочеш? Ти ж хочеш його! Не заслуговуєш на таке ставлення до себе! Бачиш, як він дивиться на тебе? Інші теж це помічають. Хіба тобі не хочеться пограти вдвох? Чому це грає лише він?

Я різко бʼю по клавішах, і в залі западає тиша, що тяжко осідає на мої плечі. Ковтаю повітря й заплющую очі.

Яка ж я ідіотка. Бити по чужому інструменту так легковажно, та ще й у присутості людей, яким він належить.