В цьому розділі на нас чекає, як завжди, трохи побуту головних героїв, зовсім трішечки (от стілечки) пригод - і, нарешті, знайомство з аборигенами Світу Джунглів.

Спати хотілось відчайдушно. Але хтось на повну відкрив вікно, і яскраве сонячне світло дошкуляло чутливим очам темної ельфійки навіть крізь щільно стулені повіки. Перевернувшись на бік, вона відчайдушно зарилась обличчям у подушку, обхопивши її, намагаючись урвати ще кілька хвилин бажаного сну.

– Вогнику… – пролунало над вухом, і потому вона відчула ніжний дотик до плеча. – Час прокидатися.
– Ммм…
– Лорі… – не отримавши відповіді, Лен перейшов до більш кардинальних дій: торкнувся губами її щоки, вуха, шиї…
– Світлячку, будь ласка! – вона спробувала затулитись від нього рукою. – Ще трішечки. От стілечки…
– Кохана, – в голосі ельфа прорізались саркастичні нотки, – “от стілечки” вже було хвилин п’ятнадцять тому. Ну давай, прокидайся вже! Ми ж сьогодні рушаємо до гір, скоро час збиратися.
– Йой… – сонно промовила Лорі, насилу розтуливши повіки. Перевернулась знов на спину, сфокусувавши погляд, подивилась на Ленмаріеля. – Скільки я спала?
– Дай подумати… Багато разів по багато, це скільки? – жартівливо примружився ельф. – Якщо так піде й далі… І одна темна дівчинка продовжуватиме бути неслухняною й заганяти себе до краю роботою в лабораторії…
– Мм, то що? – з непідробною цікавістю у голосі запитала ельфійка, злегка змінивши позу й підігнувши ногу – від чого її мереживна нічна сорочка злегка задерлась. – Покараєш?
– Та ну тебе, – Лен густо почервонів та відвернувся.
– Світленький! – розсміялась Лорі. – Ми вже два роки разом, а ти досі в деяких моментах соромишся. Це так мило! – плавним рухом підвівшись з ліжка, підійшла і швидко поцілувала його в губи. – Будь сонечком і принеси мені флакон тоніка, будь ласка. Інакше до пуття не прокинусь.

Лорі перевершила саму себе, створивши рецепт нового еліксиру усього за три дні. Згодилися й рослини з Несвіту, і з аномальної зони, і дещо з запасів, принесених з Дикого Світу, і навіть трохи місцевих. І не лише рослини – знайшлось застосування й витяжкам з органів деяких хижаків. Як дикосвітських, так і зі Світу Джунглів (так четвірка тепер називала свою нову батьківщину).

Еліксир вийшов нівроку складним і багатокомпонентним – зате тепер усі були захищені від можливого рецидиву невідомої магічної хвороби.

Дивитись кажанячим зором було все ще незвично й не дуже зручно – але його цілком вистачило, аби роздивитись дикунів (а це, безперечно, були вони).

Зо два десятки істот – люди, або дуже схожі на людей істоти. Грубі, немов висічені з каменю, обличчя, масивні надбровні дуги, густе волосся й довгі руки, що ними майже діставали до землі. По всьому тілу в них була вирізана в’язь незрозумілих символів – судячи з вигляду, саме вирізана, чимось гострим просто по шкірі.

Озброєні дерев’яними палицями й кам’яними ножами, вони пересувались джунглями, періодично підстрибуючи та крутячись навколо власної осі. Один ритмічно бив палицею в обтягнуту шкірою кістяну конструкцію, і решта під цей ритм постійно вигукували одне й те саме слово.

– Тумба, тумба, тумба, тумба!
...
– Мені інше цікаво, – замислено промовив Ленмаріель. – Чому ми не розуміємо їхніх вигуків? “Ефект Дикого Світу” мав би працювати й тут.
– Може, в них просто ще не сформувалась мова, – ельфійка знизала плечима.
– Або, – з абсолютно серйозним виразом обличчя додав Горін, – хтось з іншого континенту колись припер сюди тумбочку, і тепер вони вклоняються їй, як великій прадавній святині.

– Всі виявлені Мозком родовища, – промовив Ленмаріель, – всередині ось цієї, найближчої до нас гори. Я так розумію, там є якийсь природний комплекс печер, і те, що нас цікавить – саме у ньому.
– Що ж, – життєрадісно заявив Горін, – лишилось знайти вхід! Зараз я вам продемонструю, як дворфи вміють відчувати камінь. Що б ви без мене робили!
– Навіть не знаю, – саркастично всміхнувся ельф. – Може, застосували б ось це?

Він змахнув рукою – і в повітрі зіткалось об’ємне зображення.

– Тривимірна ілюзорна мапа, мій обізнаний у камені, але все ж трохи недалекий… Не побоюсь цього слова, друже. Розумні істоти свого часу винайшли магію, і їй, у тому числі, підвладне й таке.
– Добре, добре! – сварливо відповів дворф. – Ми всі усвідомили, що ти серед нас найрозумніший, старший помічник Зануда. Веди вже давай!

Вибачте за затримку - але тут ситуація така, що хоч з табельного стріляйся. Добре, що я не ахвіцер, і пістоля в мене нема) А з калаша стрілятись якось негарно.

❀-❀-❀

Запрошую))

А весь цикл, кому цікаво - ось тут: