Мої любі читачі!

Останнім часом у коментарях та приватних повідомленнях я подекуди отримую запитання про назву моєї книги. Дехто запитує з цікавості, а дехто й щиро намагається «виправити» помилку: «Маргарито, а чому "звіря", а не "звіра"? Це ж чоловічий рід!».

Хочу розставити всі крапки над «і» та розповісти, чому саме така форма була обрана абсолютно свідомо й чому для мене вона має особливе значення.

1. Граматика та мовна краса ? В українській мові слово «звірятко» або «звіря» (як і «щеня», «кошеня», «маля») належить до іменників IV відміни (середній рід). У формі родового відмінка воно має закінчення -я (кого? що? — звіря).

Звісно, «звіра» (від іменника чоловічого роду «звір») — це теж правильна форма. Але погодьтеся, слово «звіря» звучить значно м'якше, глибше та поетичніше! Воно додає назві особливого українського колориту та співучості.

2. Прихований підтекст та метафора ? Назва книги — це завжди більше, ніж просто набір слів. Це перша підказка до сюжету.

Коли ми кажемо «звір» (і відповідно, «приборкати звіра»), перед очима одразу постає щось дике, небезпечне, жорстоке та непіддатливе. Це щось доросле й агресивне.

А от слово «звіря» має зовсім інший емоційний відтінок. Воно натякає на щось поранене, загнане в кут, щось, що ховає свою вразливість за гострими іклами. Головний герой може здаватися холодним, небезпечним і владним для всього світу, але всередині нього живе це саме «поранене звіря», яке насправді потребує не стільки приборкання батогом, скільки тепла, розуміння й любові.

3. Зв'язок із головною героїнею ? Приборкати «дикого звіра» можна силою. А от приборкати «звіря» — можна тільки серцем. Саме цей шлях чекає на нашу героїню.

Тож назва «Приборкати звіря» — це не друкарська помилка, а моя свідома авторська задумка, у яку вкладено тонкий психологічний підтекст усієї історії.

? А як ви відчуваєте цю різницю в назві? Які асоціації викликає у вас слово «звіря»? Діліться своїми думками в коментарях, мені надзвичайно цікаво дізнатися вашу думку!