Ми палали разом...

Ця книга особлива для мене. Я прожила життя Дарини, відчула біль, який завдавав Артем і зцілилась коханням Богдана...

Дарина

Довге пряме волосся кольору світлого каштана з теплими пасмами, проділ посередині. Карі очі - уважні, спокійні, з тією тінню втоми, яку не змиває жоден сон. Тонкі риси, майже без косметики. М'який кремовий кардиган, тонкий золотий ланцюжок. І усмішка. Ось вона мене чіпляє найбільше. Дарина усміхається стримано, самими кутиками губ. Так усміхаються жінки, які давно навчилися не показувати зайвого. Не холодно - обережно.

Але головне в її візуалі - це не риси обличчя. Головне - це те, як вона змінюється протягом книжки. На початку це дівчина, яка тримає спину рівно і всередині весь час перепрошує за те, що існує. А наприкінці - це жінка, яка сміється вголос, стрибає по кухні від новини про роботу і не втягує живіт, коли її обіймають. Те саме волосся, ті самі очі. Інша усмішка, яка нарешті доходить до очей.

Артем

Високий, широкоплечий, з тією військовою поставою, яка не зникає навіть у домашніх штанях. Коротка стрижка. І сірі очі - «сірий океан», як каже Дарина в один із небагатьох теплих ранків їхнього шлюбу. Артем - не карикатурний лиходій із важким підборіддям. Це важливо. Саме тому в нього так довго все виходило. Деталь, за якою ви його впізнаєте: у нього завжди щось у руках, коли він винен. Квіти. Кошик лілій. Пакет із бутіка. Він не вміє приходити з порожніми руками, бо з порожніми довелося б приходити зі словами.

Богдан

Це не той чоловік, якого малюють на обкладинках любовних романів. Середнього зросту, міцний, спокійні очі. Тиха, трохи винувата усмішка людини, яка теж проходила через пекло і не любить про це говорити. Богдана видно не в статиці, а в русі. Ось він мовчки бере ваші сумки й несе до машини. Ось він за двадцять хвилин до вашого виходу прогріває салон, щоб дитина не змерзла. Ось він стискає кермо, вислуховуючи «давай будемо друзями», мовчить кілька хвилин і каже, що почекає. Він завжди робить крок уперед раніше, ніж встигає щось пообіцяти. Спочатку дія, потім слова. Після Артема це для Дарини як інша мова, якої вона довго не могла зрозуміти.