- Чи ти колись відчував себе щасливим? У справжньому світі?

Тиша повисла між ними. Моріка не знала, чи Кеншьо дасть їй відповідь, чи вона не перетнула межу своїм питанням. Але довго думати над цим не довелося - хрипкий голос Кеншьо пролунав знову.

- Так. Коли мені траплялось читати дійсно гарну книгу.

- Яка твоя улюблена?

- Та, яку я прочитав останньою, - засміявся він. - Справді, в цій фразі багато правди. Чомусь, коли прочитуєш історію, яка тебе чіпляє, попередня немов змазується з памʼяті. Або ні. Я б це порівняв із дорогою, кожна книга в якому - окрема бруківка. Уяви собі дорогу, яка добудовується, стаючи дедалі довшою. Перші бруківки найбільш стерті, адже ними ходиш найчастіше. Але забери хоч одну, а дорогу вкриють дірки. Бруківки, які находять на відсутні, згодом також почнуть відпадати, а діри ставатимуть більшими. Гарна дорога не може існувати без жодної з них.

- А ця дорога - твоя особистість?

- Ти так вважаєш?

- Не знаю, - Моріка перевернулась на спину. Вона дивилась у стелю, відчуваючи вдячність за те, що не бачить очі Кеншьо зараз. - Але мені здається книги, які ти прочитав, сформували тебе саме таким, який ти є.

- Можливо. Я не знаю, ким би я був якби не книги. Вони рятували мене безліч разів. Із прірви самотності, безнадії, відчуження.

(Зображення згенеровано ШІ)

Фрагмент книги "Там, куди відлітають паперові журавлі"