Між тінню та мовчанням

 . . . Світло тьмяної настільної лампи залишили ввімкненим лише над робочим столом, створюючи невелике коло жовтого сяйва. Маккензі нерухомо сидів біля вікна, тримаючи в руках револьвер. Уолтер утричі перевіряв міцність засувів і замків. Усі двері в приміщенні були зачинені на важкі засуви, усі шиби вікон щільно замкнені.

Годинник на стіні повільно й з відлунням перевів стрілку — 02:07.

Телефон на столі вибухнув пронизливим дзвінком.

Маккензі повільно підійшов і підняв слухавку. І вперше за всі ці нескінченні дні... з динаміка ніхто нічого не сказав. . .

. . . Прямо перед ним, на заваленому архівними папками столі, стояв старий монітор. Його масивний, опуклий кінескоп був вимкнений, перетворившись на темне, глянцеве дзеркало.

У цьому чорному склі відбивалася його власна спина в розстебнутому піджаку. За нею — обшарпані стіни з темно-бордовими шпалерами, що відшаровувалися довгими шматками, і масивні дубові двері, що виходили в коридор.

А біля дверей, усередині дзеркальної глибини екрана, стояв чоловік.

Він виник там без жодного звуку — високий, сутулий, у темному плащі, з якого на вицвілий килим стікала темна вода.

Джордж різко  обернувся через ліве плече, одночасно зриваючи з кобури важкий револьвер.

Коридор за дверима був повністю порожній. Тільки тьмяні лампи-лілії під стелею та довгі тіні, що застигли на паркеті. Жодного шелесту. Жодного кроку. . .