— Ти підеш зі мною, ясно? — Це було не запитання, бо він тягне мене на вихід за комір. Вболівальники лише косо дивляться на нас, перешіптуючись. Хочу попросити допомоги, але через цей біль у скронях я не здатна навіть слова з себе видавити. Я багато разів кліпаю, але картинка перед очима все ще крутиться по колу й мене починає нудити.

Кирило заштовхує мене в чоловічу вбиральню. В одній з кабінок знаходиться чоловік. Він кричить до нього матом аби він забирався геть. Той хутко тікає і я залишаюся з цим дияволом наодинці.

— Чого тобі треба? — Я спираюся руками на умивальник, важко дихаючи. У відображенні дзеркала помічаю цівку крові, що скочується по русявих пасмах.

— Справедливості. Вони зруйнували моє життя, а я — зруйную їхнє. У Гаврила та Іллі немає нічого ціннішого, ніж ти. — Кирило починає реготати, а коли розуміє, що мені не смішно, починає здирати з мене одяг Гаврила. — Це тобі більше не знадобиться.

— Віддай. — Він рве кофту і я відчуваю, як до очей підступають сльози. Це була цінна річ для мене. Що я тепер скажу Котику?

Кирило запихає одяг в один з умивальників і вмикає воду. Після цього він підходить до дверей і зачиняє їх на ключ.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання роману за посиланням.