Про важливість цього шлюбу я слухала ледь не з народження. Найсильніший світлий маг і спадкоємиця чорного вогню – наші діти стануть силою Імперії, принесуть їй процвітання… 

Але… 

Але мій власний погляд швидко знайшов зовсім іншого гостя. Того, що крокував поряд з моїм майбутнім чоловіком, на півкроку позаду. І мій погляд намертво до нього прилип. 

Груди вмить стиснуло від давно забутого почуття гніву, злості і… захвату. Пальці закололо магією, що неконтрольованим потоком потекла по тілу. 

Райтар Аттахар. Найкращий друг мого майбутнього чоловіка. Найсильніший темний маг Імперії. І… і той, кого я терпіти не можу! 

О, як же я ненавиджу цього самозакоханого, впевненого у власній першості, черствого бовдура! 

З того самого дня, як побачила вперше.

І зараз я не могла себе змусити відвернутись, не дивитись, як він впевненою, трохи різкою ходою крокує слідом за Ваеланом, як ледь помітно усміхається присутнім. З прикрістю слід відзначити, що служба на кордоні аж ніяк не погіршила його фізичної форми. А зшитий по фігурі військовий мундир лише підкреслював і добре розвинену мускулатуру, і широкі плечі, і вузькі стегна. 

І це бачила не лише я. Сліпою треба бути, аби не відзначити, з яким вогнем в очах за ним спостерігали наші служниці, завмерши біля столика з напоями в літній альтанці. 

– О, – протягнула Ельза. – Принц, звісно, завжди тобі належав. А от… Я із задоволенням погоджуся на шлюб із птахом значно нижчого польоту. Наприклад... Ти помічала, як змінився Аттахар? Як гадаєш, ми будемо гарною парою? 

І в мене наче вогонь спалахнув у грудях у відповідь на ці слова. Прокотився лавою по жилах. Повітря вмить стало таким густим, що його можна було різати на шари. 

Моя сила. Мій вогонь. Він прокотився під шкірою, торкнувся кінчиків пальців. 

Інші, мабуть, нічого б і не помітили, але я не відривала погляду від Райтара, який саме взяв один із келихів, запропонованих служницями, і... 

Настоянка на апельсинових квітах спалахнула в одну мить, зайнявшись синім полум’ям просто перед обличчям темного мага. І тут же згасла. 

А Райтар Аттахар на коротку мить завмер, повільно зробив ковток з келиха, а потім… різко підвів погляд, безпомилково відшукавши мене. І я не знайшла в собі сили відсахнутись, ошелешена магічним сплеском, скована цим магнетичним поглядом. Мені й дихати ледь-ледь вдавалось. 

Вітер, просякнутий ароматом апельсинів, несподівано вдарив в обличчя, відкинув назад розтріпане волосся. І мені здалось, що чорні, мов найглибша безодня, очі мого недруга спалахнули…

Втім, скоріше за все, просто здалося. Хто-хто, а Райтар Аттахар умів тримати емоції під контролем, як ніхто.