— Що тут найміцніше? - весело запитує Міла у найближчого хлопця.

— Міло, може не треба, - ловлю її за руку. - Тобі потім буде погано.

— Мені погано, коли я дивлюсь на того козла, який вважає себе казановою, - шипить сердито.

— Він тоді подобається? - не втримуюсь від запитання.

— Хто? - округлює очі, а щоки її наливаються рум’янцем. - Ні, що ти таке дурне вигадала? Ненавиджу його.

Вона висмикує руку і відступає, майже тулиться до худого хлопця, який вже їй наливає у склянку незрозуміло що. 

І навіщо я погодилась сюди йти? Краще б ми сиділи вдома. 

Відчуваю, вечір буде веселим.

Міла бере склянку і одним махом випиває напій. Я кривлюсь та відвертаюсь. Не можу дивитись, як моя подруга напивається. 

Мій погляд чіпляється за хлопця, який стоїть біля стіни і дивиться прямо на мене. Скоріше це чоловік, досить дорослий, щоб ще навчатись. Світле волосся коротко підстрижене, а от на підборідді невеличка борідка. Одягнений у чорну футболку, а зверху розстібнута чорна шкіряна куртка. Він не високого зросту, але коренистий. Плечі широкі, руки жилясті. 

Декілька секунд ми тупо дивимось одне на одного, а потім я перша відвертаюсь, відчувши дивне хвилювання. 

Хто це може бути? Може охоронець, слідкує за порядком? 

Тим часом Міла п'є вже другу склянку і наказує, щоб їй налили ще. 

Не можу більше на це дивитись. Ловлю її за руку і смикаю якнайдалі від столу.

— Ходімо танцювати, - кажу наполегливо. - Ми ж для цього сюди прийшли.

— Танцювати! - викрикує занадто голосно. І я розумію, що її починає розбирати. Ми ж, як їхали, нічого не їли.

Основний танцпол облаштували на задньому дворі. Вийти сюди було гарною ідеєю. Розслаблено вдихаю свіже вечірнє повітря.  

Тут є басейн, в якому купатись досить прохолодно. Але декілька вже досить п'яних студентів це не лякає. Також невеличкі столики з напоями і садові стільці, де можна посидіти та перепочити. 

Ми з Мірою проходимо через терасу і ступаємо на м'яку газонну траву. До ранку їй буде гаплик, десятки пар ніг студентів витопчуть її вщент. 

Помітивши стільці, я звертаю до них, щоб присісти, але Міла щосили тягне мене у натовп, що скаче під ритмічну музику. Мені нічого не залишається як підкоритись, не хочеться залишати її саму, ще щось втне.

Поки плентаюсь за подругою розглядаю присутніх. Я взагалі нікого не знаю, напевно вони усі старшокурсники. Ловлю себе на думці, що шукаю знайомі обличчя. Але за ці пів години, що ми тут, я так і ні разу їх не бачила. Легке розчарування котиться венами, але я швидко себе відсмикую. 

Зате Андре тут як тут. Він стоїть під будинком і розмовляє з якимось хлопцем. Мені здається, чи то той самий з бібліотеки? Пригледітись не маю змоги, бо Міра хапає мене за руку і розвертає до себе, втягнувши прямо в епіцентр танцюючих.

— Ну ж бо, розслабся, - плескає у долоні. - Повеселись трохи.

І я намагаюсь це зробити. 

https://booknet.ua/reader/pd-zahistom-mazhorv-b457408?c=5083885&p=1