Тропічна злива зарядила раптово й глобально.

Вода не просто лилась із неба – здавалось, що все небо перетворилось на воду і тепер падало. Дощ супроводжувався шаленим вітром, по вікнах хльоскало струменями води та зірваними з дерев гілками, тож Лен наказав Мозку щільно закрити віконниці. Джунглі довкола шуміли й гнулись.

Ніхто з четвірки не виходив назовні.

Лен сидів у кріслі й тримав у руках лютню, зосереджено перебираючи струни. Інструмент виглядав недоробленим: на поверхні деки були закріплені металічні конструкції з вправленими кристалами та виплавленими рунами (явно артефакти, бо сяяли різньбарв’ям у магічному спектрі) й виднілись пази, в які мало вставлятись щось іще.

– Світлячку! – здивовано й трохи замріяно промовила Лоріанхейн, спершись плечем на одвірок. – А ти, виявляється, повен талантів.
– Ну, я ж таки нащадок шляхетного роду, Вогнику, – зупинивши гру, всміхнувся ельф. – Уроки музики були невід’ємною частиною мого дитинства. А тут якраз пауза в роботі намітилась...

❀-❀-❀

Хочете знати більше? Читайте))

А весь цикл, кому цікаво - ось тут: