Починалося все досить класично для українського кримінального чтива довоєнного розливу: Баранчук виграв купу грошей у букмекерській конторі, пішов через двір із кейсом, а його там зустріли двоє в балаклавах з пістолетом Макарова. Далі — погоня, гаражі, розділ здобичі, допити в міліції і капітан Прожогін, який уже на перших сторінках виглядає так, ніби бачив усе це разів тридцять і просто хоче спокійно допити каву.

Автор вирішив, що цього мало.

Від простого пограбування до «що тут взагалі відбувається?»

Спочатку все тримається на класиці: свідки, фотороботи, Назар Скрипка, який хотів просто розвести Баранчука, Ерванд, Мороз, агентство «Аґрус» (історія про назву — окремий комічний шедевр). Грабіжник, який вирішує викрасти тримісячну Соню, щоб підставити Олену. А далі — адвокат Богдан Борзаков у свій перший робочий день отримує клієнтку, яку звинувачують у організації викрадення, і все котиться в прірву багатошарового хаосу.

До середини книги в сюжеті вже є:

• збройне пограбування,
• викрадення немовляти,
• самооборона 14-річної Аліни з молотком і цвяхами,
• сурогатне материнство, що не відбулося,
• корупційні фірми «Техносвіту»,
• Михайло Дриганов, який з’являється з червоним дипломом і підозріло ідеальними манерами,
• і ще купа людей, які курять «Мальборо» в критичні моменти.

Це вже не детектив. Це українська «Гра престолів», тільки замість драконів — сірі «Опелі», «Ланоси» і бабусі на лавках.

Оцінки (за 13-бальною шкалою)

Сюжет: 11/13 За масштаб і кількість сюжетних ліній, які все ж якось сходяться — дуже солідно. Мінус два бали за те, що іноді здається, ніби автор писав три різні книги одночасно і в якийсь момент просто з’єднав їх степлером. Але темп тримається, і до фіналу ти вже не можеш відірватися.

Герої: 10/13 Богдан Борзаков вийшов живим: молодий, місцями розгублений, місцями занадто впевнений, із пачкою сигарет «для клієнтів» (хоча сам не курить). Олена — сталь у темно-синій сукні. Аліна з молотком — окремий культурний феномен. Жанна… ну, Жанна пройшла шлях від «просто мати» до персонажа, якого хочеться і пожаліти, і побити. Мінус три бали за те, що деякі другорядні (особливо сусіди і працівники «Техносвіту») іноді говорять так, ніби їх писали за один вечір під каву з сигаретою.

Атмосфера: 9/13 Київ і Обухів відчуваються. Двори, міліцейські «Лади», запах борщу, сигаретний дим, сирени. Є відчуття, що ти справді ходиш цими вулицями. Мінус чотири бали за кількість емодзі в тексті. Іноді здається, що книга спілкується зі мною через месенджер 2007 року. 

Що сподобалося особливо

• Те, як звичайне пограбування переростає в історію про материнство, провину, владу і те, хто насправді «народжує» дитину не лише тілом.
• Сцени з Аліною — це вже майже фольклор.
• Агентство «Аґрус». Я досі посміхаюся, коли згадую пояснення назви.
• Фінал, де майже всі отримують те, на що заслужили 

Що заважало

Тексту дуже потрібна жорстка вичитка. Іноді речення стрибають, іноді персонаж раптом змінює манеру говорити. І ті емодзі… вони працюють як мем, але в серйозних сценах хочеться їх тимчасово вимкнути.

Метакоментарі автора в кінці («мені самому не подобається така зашвидка розв’язка») додають щирості, але місцями трохи збивають вагу фіналу.

Підсумок

Я починала з думкою: «Ну добре, подивимося, як міліція буде ловити двох грабіжників з кейсом». А закінчила з питаннями: Що далі буде з Михайлом Дригановим? Скільки ще разів Богдан проженеться за «Ладою» через пів Києва? І чи дасть автор Аліні спокій хоча б на одну книгу?

Якщо ви любите, коли детектив раптом перетворюється на сімейну драму, а сімейна драма — на кримінальний трилер з елементами соціальної сатири, і при цьому все відбувається в Україні з бабусями на лавках і капітаном Прожогіним — беріть і читайте.

Тільки запасіться терпінням. І, можливо, сигаретами «для клієнтів і сусідів».