Не дивлячись на те що у мене серьодна історія, писати її кожно дня серьозно важко. Тому я люблю викручувати все до абсурду і підгигикувать. Мел буквально могла б жити простіше, якби він був звичайним муд★ком. От був би він нормальний злодій:

— Ти полонянка.
— Ненавиджу тебе.
— Чудово.
— Хочу додому.
— Ні.
— Пішов нахер.
— Взаємно.

ВСЕ. ПСИХІКА РОЗІБРАЛАСЯ. Але ні. Приходить Террі.

— Ти полонянка.
— Ненавиджу тебе.
— Розумію.
— Хочу додому.
— Ні.
— Пішов нахер.
— Добре. Ти їла?
— …
— Чому руки болять?
— НЕ ЧІПАЙ МОЇ РУКИ.
— Дай сюди. Ти неправильно бинтуєш.
— Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ.
— Я знаю. Другу руку.

І наймерзотніше — він увесь час корисний. Хотіла б Мел спокійно вибудувати образ чудовиська? Террі не дозволяє. Зуб болить? Організував клініку. Руки болять? Навчив бинтувати. Страшно? Стоїть поруч. Треба поспати? Господи прости......

Мел така: ТЕРРІ, МОЖЕШ ХОЧ РАЗ ДОПОМОГТИ МЕНІ НОРМАЛЬНО ТЕБЕ НЕНАВИДІТИ?

А він:

— Ні.

Цей гад примудрився створити полон, у якому головний конфлікт полонянки — не лише «як від нього звільнитися», а ще й «чому, с★ка, саме поруч із ним мені іноді легше». Дякую, Террі, дуже зручно. Особливо людині, в якої й так життя не цукор. І він же ще з цим своїм спокійним обличчям:

— Я не граю тобою.

ЦЕ НЕ ЗАСПОКОЮЄ, ТЕРРІ.

— Ти досі в моїх руках.

ТЕРРІ, ЦЕ ТОЧНО НЕ ЗАСПОКОЮЄ.

— Але ти завжди знатимеш, де проходить моя межа.

Ааааа, ну дякую. Просто мрія жінки: викрадач із якісною внутрішньою документацією. І ж він реально вважає це суттєвою перевагою. Інший мужик: хаотично порушує кордони. Террі: «Мої порушення кордонів послідовні, передбачувані й мають обґрунтування».

Мел:

— А МОЖНА ВЗАГАЛІ БЕЗ ПОРУШЕНЬ?

Террі:

— Ні

Террі, бл★дь. Сам побудував лабіринт, сам поставив охорону, сам не випускає, в потім ходить лабіринтом за Мел із ліхтариком: «Обережно, тут небезпечно».