Ешлі з Еммою з цікавістю розглядали його, а він лише звів брови, побачивши їх.

— То це ти — вихованець моєї бездушної бейбі? — промовив він, не відриваючи погляду від Емми.

— Хто? — скрикнула вона, але Еш заспокійливо стиснув її руку. — Ні, зачекай, він мене назвав твариною! Спочатку її мати, тепер… ось цей! Та ще й лицар!

— А в нашої смертної є кігті, — посміхнувся Бран, — вовк, ти з нею обережніше, дівчинка-то з перчиком.

— Тихо, тихо… — Еш схопив Емму, яка, здавалося, ось-ось кинеться на древнього Ші з кулаками. Вона виривалася, але, побачивши Ланон, що увійшла до кімнати, одразу ж замовкла, дивлячись на фаріетос з-під волосся, що впало на обличчя.

— Твоя смертна погрожує вбити мене, — драматично розвів руками Бран, — скажи їй, що я ще знадоблюся.

— Здається, ви вже познайомилися, — напружено посміхнулася Ланон.

— Він назвав мене вихованцем! — не стрималася Емма.

Фаріетос зітхнула й підійшла до неї. Емма вирвалася з міцних рук вовка й кинулася до подруги.

— Я теж рада тебе бачити. — Ланон через її плече посміхнулася Ешу. — Здається, вас можна привітати?

— Ти… не злишся? — Емма підняла голову й перелякано поглянула на фаріетос.

— Злюся. Через те, що ти мені відразу не сказала, що закохалася в цього красеня.

Еш з полегшенням зітхнув.

— То я на весілля встиг? — пролунав глузливий голос Брана.

— Яке весілля… — розплакалася Емма, знову повиснувши на Ланон. — Добре вам — попереду сотні років. А я що?

— Здається, комусь тут потрібне заспокійливе, — не міг змовчати Дану.

— А комусь — кляп на пащу! — гаркнув Ешлі.

— Припиніть ви всі! — гнівно викрикнула Ланон, передаючи ридаючу подругу вовку. — І так проблем вистачає, нумо ще горлянки перегриземо одне одному!

— Вибач, моя бездушна, — з голосу Брана зникла насмішка, він встав і підійшов до бару, щоб налити собі віскі. — І ви, солодка парочка, теж. Я відвик від товариства, занадто довго мандрував. Але я обіцяю влитися у вашу компанію, стати привітнішим і добрішим. Повірте, смерть проклятого сідхе того варта.