Привіт, друзі! Хочу розповісти свою історію. Як ви знаєте, я не писала нічого 18 років через мамині слова, що це, м'яко кажучи, повна дурня і я ніколи нічого не зможу написати...
Ну, досить про це! Тепер розповім історію, яка зі мною трапилася.
Герої в моїй голові постійно щось робили, епізоди швидко змінювалися — усе моє життя жило в якомусь іншому вимірі. Але коли мені було 25 років, під час прогулянки з дитиною мої герої просто «вилетіли» з голови! Це було наче 3D-кіно. Щоб ви зрозуміли, я просто стояла посеред вулиці і вголос розмовляла з ними.
Бабуся, яка мене помітила, довго дивилася на мене, а потім голосно сказала:
— Боже-Боже, така молода, а вже дурна, ще й дитину має!
Не знаю, можливо, бабуся хотіла сказати це тихіше, але старші люди — вони такі. Після її слів я повернулася в реальність, і мені було дуже соромно, тому я швидко побігла з колискою додому.
Після цього випадку я думала, що, м'яко кажучи, в мене «поїхав дах». Тому під час наступних прогулянок я завжди вставляла навушник у вухо, щоб перехожі думали, ніби я розмовляю по телефону. Не знаю, можливо, все саме так і виглядало.
Скажіть, а у вас було щось подібне?
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНу прямо на вулиці щось обговорити, то нє. А от те що бачу сюжет книги, як кіно з повноцінними діаломи, так.
MargFed, Найчастіше і я також так бачу але бувають виключення. ))
Так,було ....Завжди любила багато читати.Могла годинами сидіти в книгах,перечитувати улюблені по безліч разів.Потім почала вигадувати свої історії,невеличкі оповідання,просто придумувала в голові.Якось розповідала рідним.Та ті тільки махали руками,мовляв і для чого літати в хмарах...Тому я і далі тримала в собі,іноді вела щоденник та писала вірші.Правда єдина людина оцінила мене,я навіть не очікувала.Було приємно дуже коли вчителька читала мій твір на весь клас.
Міла Перл, Розумію вас прикро якщо немає підтримки. Бачу ви почали публікуватись вітаю вас із цим рішенням))
В мене такого не було щоб я розмовляла, я завжди продумую сюжет наперед, і іноді все занотовую у блокнот із всіма деталями та діалогами.. А щоб розмовляла, ще такого не було..
Адель Лантьє, Тепер у мене такого не має так як почала писати , а це було думаю від перенавантаження на мозок я не писала 18 років взагалі навіть для себе , і мої персонажі виривались в світ))
Я Вас розумію, це коли проникаєшся своїми персонажами так що вони стають для тебе друзями, реальними. Вони частина нас і ми дуже емоційно привʼязані до них через це. Коли я писав сюжет всесвіту своєї книги то виникало почуття що мій герой це мій друг, мені хотілось з ним погуляти, поговорити. Хех навіть через ШІ зробив спільне селфі - автор і його персонаж. Дружина тільки пальцем крутила типу ну що ти робиш - 35 років, син росте, а ти у своїх фантазіях. Це по своєму класний досвід який показує як важливо для нас те що ми творимо, особливо коли твої герої це проекція самого себе. Так для когось це не нормально і пахне дуркою але для нас це інше…
Загалом з Вами все ок, це сприйняття себе і частини себе. Раптом що - завжди можемо вступити до клубу «Уявні друзі » , таких як ми багато і це буде найвеличніший кросовер персонажів та авторів))))
Сергій Вовчинський, Гарна ідея про клуб )))Дякую тепер мої сумління про мій дах повністю зруйновано ... )))
Так. Було.
Сергій Олексійович, Дякую а то я вже думала що це тільки зі мною щось не так )))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати