Десь годину він учив Лева плавати. Пропонував зняти жилет і спробувати без нього, але дитина справді боялася, тому плавала тільки біля батька в жилеті. А я тим часом сама себе намащувала кремом під цікавими поглядами чоловіків і з явним задоволенням ловила ревниві погляди Стефанія — особливо коли до мене підходили й починали розмовляти.

Через годину треба було вже забирати дитину з води. Я зайшла лише по коліна. Лев почав зі мною гратися, відпливав трохи далі. Коли вода дійшла мені до грудей, я зупинилася й стала кликати його назад. Але він уже розігрався й не слухався.

— Мам, ну давай разом поплаваємо!

Стефаній теж вичікувально дивився на мене. Довелося зізнатися в тому, що я зрозуміла, щойно зайшла глибше.

— Синку… я не вмію плавати.

Стефаній здивовано підняв брову.

— О! То зараз татко і тебе навчить! — радісно вигукнув Лев.

А «татко», схоже, тільки цього й чекав. Він різко рушив до мене. Утекти я не встигла. Сильні руки підхопили мене за талію й потягли на глибину.

— Стефанію! Відпусти! Ні! — кричала я, але він, звісно, не слухав.

А коли ми опинилися на глибині, він раптом зухвало посміхнувся… і відпустив мене.

— Ні! — я миттєво кинулася йому на шию, усім тілом притиснулася до нього.

Наші обличчя опинилися надто близько. Я відчувала кожен м’яз його мокрого тіла, його гаряче дихання й те, як сильно б’ється моє серце.
ЗГАДАЙ МЕНЕ