Вітаю, любі!

Роман "Покоївка для мільярдера" — надійшов у переплату. 

✨✨✨

— Нестерпна, повернись.

Вона кілька секунд мовчить, а тоді заявляє.

— Я повернуся, але тільки за умови...

— Якої іще умови? — роздратовано перебиваю її я. — Ти не в тому положенні, аби ставити мені умови. Ти моя покоївка.

Софія хмикає і зухвало дивиться на мене.

— Ви помиляєтеся, Захаре Володимировичу, бо я в тому положенні, що можу собі дозволити розвернутися та піти. А ваші рідні хай мастять собі голову, як з вами бути. — Великими очима дивлюся на неї, а вона, зволоживши красиві вуста, продовжує. — Зрештою, ви маєте рацію... Я не в тому положенні... Бо я повинна виконувати свої обов’язки та свою роботу, а не терпіти ваші приниження та капризи. І ще мене звати Софія, якщо що.

На мить зажмурюю очі і на автоматі прошу.

— Повернися...

— Я залишуся лише в тому випадку, якщо ви не обзиватимете мене, сідатимете, обідатимете та вечерятимете без капризів. Будете виконувати всі настанови, які дав лікар, а саме: приймати ліки, проходити сеанс масажу, прогулюватися на чистому повітрі до трьох годин в день. А також басейн, спортзал за розкладом. В іншому випадку я піду. Мої нерви мені дорожчі, ніж заробітна плата...

Мій шок у шоці. Я до такого не готовий.

— Нес... — замовкаю на півслові. Я терпіти не можу цю вискочку, але вже не хочу, аби прийшов іще хтось. Тому на її слова роздратовано кидаю. — Ти знущаєшся?

— Навіть не думала, — фиркає дівчина. — Ви або погоджуєтеся, або я пішла. — Вона зиркає на дешевий фітнес-браслет на руці і додає. — У вас хвилина часу.

Знову важко зітхаю. Все дратує. Хочу спати та спокою. Але схоже, про друге можна забути. Бо в мене хвилина, аби прийняти рішення.

Покоївка для мільярдера

♥️♥️♥️