Особняк з'явився з туману несподівано, мов примарний корабель, що виринає з глибин океану.

Він стояв на високому, напівзруйнованому пагорбі, відгороджений від порожньої проїжджої частини старою кованою огорожею із гострими піками, яка давно вкрилася іржею та майже повністю заросла диким плющем. Колись це була розкішна, заможна садиба кінця XIX століття. Про минулу велич усе ще нагадували широкі мармурові сходи, викривлені фігури кам'яних левів із відбитими лапами біля входу та величезні арочні вікна, більшість шибок у яких були вибиті або розтріскалися від часу.

Темно-сірий фасад будинку геть почорнів від багаторічної вологи й кіптяви. Дах місцями провалився всередину, утворивши зяючі діри. Вузлуваті, чорні гілки багатовікових дубів та кленів дряпали стіни при найменшому подиху повітря, видаючи неприємний, скрегочучий звук, ніби дерева намагалися проникнути всередину й розірвати будівлю на частини.

Глава 5. Будинок шепоту - скоро