— Я чесно не хотіла так спілкуватися з магістрами, — швидко почала виправдовуватися я, ступаючи поруч із ним алеєю. — Вони просто поводилися…

— Як діти, — усміхнувся кутиками вусів ректор. — Ні, радше як підлітки. Знаєш, Блейк… він якось дивно й занадто специфічно ставиться до молоді. А от Фіцбін… його амбіції деколи просто зашкалюють.

— Амбіції — це добре, — стиха промовила я, спостерігаючи за тим, як під нашими ногами шелестить жовте листя.

Ми знову йшли цим садом. Прямо як у мій найперший день тут, коли все здавалося новим.

— Я хочу поговорити про твою силу, яку ти використовувала на полігоні, — раптом змінив тему ректор, і його голос став серйознішим.

Я миттєво напружилася, відчувши, як усередині все стиснулося від тривоги.

— Стихія землі, — якомога спокійніше відповіла я, намагаючись тримати обличчя. — Як і у вас.

Ректор повільно похитав головою, і здавалося, навіть його сиві вуса нахмурилися від моєї відповіді.

— Найбільше у світі, окрім відвертої брехні, я не люблю недомовок, — м'яко, але вагомо сказав він. — При всій повазі, я зараз ні в якому разі не кажу, що ти брешеш, Кайє.

Я прикусила язика й мовчала, не знаючи, який хід буде правильним.

— А що, якщо я скажу тобі, що знав про твою маленьку таємницю від самого початку? — перервав паузу ректор, трохи нахилившись до мене…

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

Академія для небажаної королеви