Сьогодні (8.08) спекотна знижечка на гарячу історію

ВДАЙ З СЕБЕ МОЮ ДРУЖИНУ

Анотація:

Колись вони мріяли прожити разом щасливе життя. Але доля в обличчі її батька змінила все.
Вони зустрілися знову лише через багато років, на весіллі його доньки та її сина. Образа, біль від зради, та більша частина життя вже позаду...
Чи варто боротися за спільне майбутнє? Чи нехай все залишиться як є?
***
"Я дивлюся на цю жінку, яка колись була сенсом мого життя, але своєю зрадою змусила мене стати тим, ким я є сьогодні — власником бізнес-імперії світового рівня.
Діана Тагурова. Моя перша та єдина любов."
***
Як і всі книги циклу можна читати окремо.

Рандомні уривки:

"За дві хвилини секретарка ставить на стіл чашки з ароматним напоєм і безшумно виходить, щільно зачинивши двері. Вона чудово знає, коли потрібно зникнути. 

Єгор хоч і робить байдуже обличчя, та я вже знаю, що до хорошої кави він небайдужий.

— То що привело тебе до мене так терміново? — запитую я, роблячи ковток напою, що обпікає. Терпіти не можу холодну каву. — Це не могло почекати до вечора? 

— Діана Тагурова… 

— Твоя мати… 

— Діана. Тагурова, — зі сталлю в голосі карбує слова Єгор. — Як вона опинилася на нашому весіллі?

— Якщо ти думаєш, що це я її запросив, то помиляєшся. Для мене це був такий самий сюрприз, як і для тебе. Я вже наказав Назаренку з’ясувати, як вона там опинилася.

При згадці про Назаренка Єгор ледь помітно стискає щелепи. Спогади про «виховну роботу», яку начальник охорони проводив із ним до того, як хлопець став моїм зятем, ще надто свіжі. Так, наші стосунки почалися не дуже добре, м’яко кажучи. Та й до ідеалу їм усе ще далеко.

— Я зустрів її щойно біля офісу, — повідомляє Єгор, з неприхованою насолодою зробивши ковток. 

— Діана Бернц — новий інвестор будівництва онкоцентру, — відповідаю я і тут же виправдовуюся: — Це ініціатива мера. Я теж не в захваті, але мене ніхто не питав."

"Я вигинаюся на шовкових простирадлах, намагаючись спіймати ту саму хвилю, але в голові нав’язливим кадром спливає тісна, задушлива комірчина на весіллі Єгора та Карини. Запах дорогого алкоголю, перемішаний з ароматом чоловічого поту та парфумів Артура. Його пальці, що впилися в мої стегна, і та первісна, майже несамовита лють, з якою він вбивав мене в стелажі. Тоді не було місця пристойним манерам чи планам — тільки божевілля, від якого темніло в очах. Той оргазм був схожий на вибух, на капітуляцію всіх моїх бастіонів.

А зараз… Зараз це лише сурогат. Це ні в яке порівняння не йде з тим, що Артур витворяв зі мною в реальності."

"Виходжу з кабінету. Назаренко багатозначно дивиться на мій пах і протягує пальто. 

— Прикрийся!

Одягаю пальто і спускаюся до машини. Назаренко сідає поруч. 

— Охорону попередив? 

— Нікого не випускати? 

— Угу… 

— Так. 

— Чудово! — відповідаю начбезу й командую водієві: — На онкоцентр! Ти точно не при справах? — уточнюю ще раз у Гришки. 

— Ми ж не використовуємо старі блоки, Артуре? — знову знизує плечима Назаренко.

— А якщо все-таки щось знайдуть? 

— То не моє… 

— Ну й чудово!"