- Мені здається, вона занадто молода для тебе, - чую бурчання матері зі сторони кухні.

Я сиджу у кімнаті, але двері відчинені і все добре чутно. Заходить батько Артура з пустими склянками у руці, ставить їх на стіл.

- Не звертай уваги на неї, - киває в сторону дверей і посміхається. - Моїй дружині важко догодити. А я радий, що Артур привів тебе. Це значить, що в нього серйозні наміри. Ти йому дорога.

Якби ж його слова були правдою. Насправді для Артура я взагалі нічого не значу. І нас об'єднує лише моя вагітність.

- Він багато дівчат приводив знайомитись? - насмілююсь запитати.

- Ні, Артур в нас досить закрита людина, - чоловік сідає поруч зі мною, явно готовий до бесіди. - Лише одна була в нас у гостях, Мілана. Він навіть хотів одружитись з нею. Але дівчина переметнулась на Максима, нашого старшого сина. А в кінці залишилась з нічим. 

- Артур кохав її? - запитую затамувавши подих. 

- Не треба нам про це говорити, - різко встає. - Все в минулому. Не варто згадувати. Ви молоді, вам про майбутнє треба думати. Піду їх розжену, досить обмивати тобі кісточки. 

Він нервово сміється і зникає у коридорі. Чую тихе бубоніння, а потім приходить Артур. Він роздратований і голосно сопе. На мене не дивиться, сідає з іншої сторони столу. 

- Не все так гладко, як ти думав? - хмикаю нервово.

- Та хто їх питає, - вдивиться на мене з-під лоба. - Я поставив їх перед фактом. А те що мама говорить, я взагалі не слухатиму. Я ніби не знаю, що ти для мене замолода. 

- Хочеш сказати, що я тобі не підходжу? - раптом починаю сильно злитись, від енергії у венах підскакую на ноги. - Я для тебе малолітня дурепа з якою ти мусиш панькатись?

- Наталі, чого ти розійшлася? - здивовано дивиться на мене. Теж встає, тягне руки, але я відступаю. - Ти й сама розумієш, що між нами велика різниця. Я ніколи не цікавився дівчатами твого віку.

- Що ж ти спав зі мною того вечора? - подих перехоплює від обурення. Так дістало, що він вважає мене ніким. - Тоді тебе не дуже хвилювало, скільки мені років.

- Хочеш, щоб я у кожної дівчини, з якою знайомився, заглядав у паспорт?

- Не завадило б.

Одним кроком він скорочує між нами відстань, обвиває руками талію і міцно притискає до себе. Дивиться уважно в очі, важко дихає, а я миттю розслабляюсь. Його дотики діють на мене наче валер'янка, тільки шкода, він рідко це робить. 

- Поцілуй мене, - виходить наче благання, та в цю мить мені байдуже.

- І ти заспокоїшся? - хмуриться недовірливо.

Повільно киваю. Мій спокій давно втрачено, тільки він цього не помічає. 

Артур хилиться і торкається губами моїх губ. Цілує обережно, ніжно. Я обіймаю його за шию, не дозволяю йому відсторонитись, насолоджуюсь його смаком. Зітхаю йому у рота. Тілом розпливається жар бажання. Я хочу більшого, хочу, щоб він знову заволодів мною, лише про це мріяла після тієї ночі. 

- Кх, Кх, - прокашлюється хтось і ми відскакуємо одне від одного. У кімнату заходить його батько і я червонію від сорому. - Спочатку вечеря, а потім молоді справи.

Він кладе тацю зі стравами на стіл і підморгує Артуру. 

- Піду допоможу мамі, - говорить мій коханий, не зустрічаючись зі мною очима.

Чому в мене таке відчуття, що він навмисно мене уникає? Треба перевірити підозри і після вечері пробувати метод Яни. Як казала подруга, треба брати в обороти чоловіка, бо сам він довго буде думати.

Вечеря проходить досить добре. Мама його швидко заспокоюється і в кінці вже мило мені посміхається. А дізнавшись, хто мій батько, вона взагалі стає моєю найкращою подругою. Її більше не хвилює мій вік, головне, що в кишені густо. 

Вечір досить холодний і як тільки виходимо надвір, відразу починаю трястись. Обіймаю себе руками, показую Артуру, що мене треба зігріти.

- Змерзла? - турботливо запитує, і все що він робить, кладе руку на плече.

- Так, - відповідаю тремтячими губами.

Насправді не так щоб сильно, але для нього я дуже закачаніла. 

Та замість того, щоб обійняти, він веде мене до машини. Ми сідаємо в салон і він вмикає пічку на максимум. 

- У тебе милі батьки, - починаю розмову.

- Вони різні можуть бути, - не дивиться на мене. Виїжджаємо з двору. - Мама любить з мухи зробити слона. Тато дуже прискіпується до деталей у роботі. Але мені з ними пощастило. Вони підтримають, коли потрібно.

- А мої наче і не живуть зі мною, - жаліюсь, сама не знаю навіщо. - Я ніколи їх не бачу. Кожен живе своїм життям.

- Твоя мама дуже красива, не зважаючи на її вік.

- Справді? - його слова викликають ревність в мені. - Вона тобі подобається? Як жінка.

- Так, - з легкістю відповідає і швидко дивиться на мене, наче зрозумів, що сказав щось не те. - Тобто не саме в тому плані. Кожен чоловік оцінить її зовнішній вигляд.

- Так ось чому ти не звертаєш на мене увагу, - губи трусяться, коли я це говорю. Образливо. - Віддаєш перевагу таким, як моя мама. Знаєш, вона завжди усім подобається. Тому мені не звикати.

- Наталі, ти перекручуєш мої слова.

https://booknet.ua/book/natal-ne-kohana-narechena-b426240