Невеликий шматочок з книги «Танцюй для мене» ❤️

Запрошую до прочитання) 

– Я б хотіла вийти так, щоб не стикатися з ними двома. Щоб він знову не вирішив зробити мені послугу й підвезти. Не хочу. Почуваюся так, ніби мені просто дали команду, як собаці.

Коли чую знайомий низький голос, що наближається до переодягальні, різко підводжуся на ноги й дивлюся на Вероніку.

– Це він. Бляха, – шепочу, коли ми чуємо легкий стук у двері. – Я не хочу його.. бачити.

– У тебе є тільки один варіант, – пошепки відповідає Вероніка й дивиться на мене. Я перевожу погляд на шафу. Ще тільки в шафі мені не доводилося сидіти. Але коли стук повторюється, я різко приймаю рішення й залізаю в темну шафу.

Яка ганьба, Нінель. До чого ти докотилася?

– Заходьте! – голосно промовляє Вероніка, і важкі двері зі скрипом відчиняються.

– Де Нінель? – відразу лунає оксамитовий чоловічий голос.

– Вона щойно вийшла, але куди - не знаю. Казала, що повернеться... – без жодної заминки відповідає  дівчина.

– Прекрасно, тоді я її почекаю, – прикушую губу й безнадійно заплющую очі, спираючись лобом об дверцята шафи. Що йому від мене треба? Я ж нічого не зробила. Нічого не сказала, що могло б перейти будь-які межі.