Доброго вечора, мої хороші.

ДО ЗАВЕРШЕННЯ ДІЇ МЕГА ЗНИЖКИ КІЛЬКА ГОДИН!!!

Він врятував її не один раз, а вона зрозуміла що таке справжнє кохання. Зрозуміла, що можна жити по-іншому. Зрозуміла, що ТАК на неї ніхто ніколи не дивився і жодна людина не зробила для неї стільки, скільки зробив цей брутальний, нахабний і такий милий бандит...

Не пошкодуєте!!! 

      Дорога   здавалась    безкінечно   довгою .   Це   добре   що    Макс   знає    де   вона    живе,   інакше   б    ми    точно    не   встигли.  Прикриваю   очі    і   бачу   невинні   довірливі   очі   і   сором'язливу   посмішку   своєї   дівчинки.    Серце   боляче   товче   грудну   клітку .  З   нею   не    можна    так .   Вона    просто   не   витримає.   Я   маю   врятувати   її .   І   більше   не   відпущу.   Їй   самій   в    цьому    світі    не   вижити .  Маленька ,   моя    ніжна   тендітна    квіточка.

     Автомобіль   зупинився   біля   п'ятиповерхівки .

  - Череп ,  залишся   тут   на    шухері.  - наказав   Макс    і   ми  втрьох    побігли    всередину.         

      Її   крик   почули   ще    з   під'їзду.   Макс   з   Захаром   рвонули    вперед    обігнавши    мене ,   я    за    ними   поклавши    руку   на    рану    на    животі ,   яка    не    дає    рухатись    швидше.    Коли    забіг    в    квартиру ,   там    вже    було    місиво...  Хлопці    зчепились    з    двома    бугаями ,   Саші    не    видно.

       - Сашо!  -   кличу    і    забігаю    в    іншу    кімнату.   Там    ще    один    виродок ,   який    вхопивши    мою    Дюймовочку    за    шию ,   притис    до    стіни.   Вона    вже    майже    синя.    -   Відпусти    її   наволоч!   Вб'ю  !  -   кричу    і    кидаюсь    на    нього.   Лось    відпускає    дівчину   ,   вона    падає    на    підлогу    і    починає    хапати    ротом    повітря    і    кашляти.   Він    мало    не    задушив    її.   Падлюка.    Я   настільки    осатанів,   що    навіть    не    відчуваю    болю.   Після   кількох   ударів   просто   затис   його   шию    ліктем ,   а   коли    він    трохи    обмяк ,   скрутив   її.   Почувся    гидкий    хрускіт   і    він   впав    на    підлогу.

       Розвернувся    до    Саші ,   а   вона   прикривши   рот   долонею   з   жахом   на   мене   дивиться.   Підійшов   і    присів    біля    неї    навпочіпки.    Тільки   тепер    побачив ,   що   її   сукня   розірвана.   Якби   ми   прийшли   трохи   пізніше...  Трясця!!   Від   однієї   думки   що   ця   тварюка   просто   торкалась   її ,   хочеться   все   тут   рознести     до    біса.   Шкода   що   я   вже   вбив   його,   хочеться   зробити   це   ще   раз    і   не   так    легко.   Хотів    обійняти   Сашу,   заспокоїти,   та   вона    відсахнулась   від    мене    наче    від    демона.   Боїться.   Мене    боїться.   Дідько!!

     - Як    ти   маленька?  -  вона    заперечно    хитає    головою   і   плаче.  - Іди   до   мене   Сашо.   -   знов   намагаюсь   обійняти. 

     - Ні!   Не   підходь   до    мене   більше.   Все    через    тебе!   - схлипує.  -  Поки   ти   не   з'явився    в   моєму   житті ,   я    жила    спокійно    і   жодні    бандити   не    намагались    мене   вбити.  -  я очманів.   Що   за   маячня?   Ловлю   за   зап'ястя    і    дивлюсь    в    обличчя.

     - Це    не    через    мене    вони    прийшли.   Чуєш?   Не    через   мене.   А    через    твого    чоловіка.   Він    винен    купу    бабла    дуже    поганим    людям.   А   коли   йому    почали    погрожувати,   просто    зрив    залишивши    вас    з   малим    в   небезпеці.  Та    він    не   знав   з   ким   зв'язався.  Ці   люди   такого   не   пробачають.   Його   швидко   знайшли.   Щоб    врятувати    свою   гнилу   шкуру,   він    запропонував   їм   тебе.   Тобто   ти   маєш   відпрацювати   його    борг.   Здогадуєшся    яким    чином?

    - Ні!  Це   брехня!   Ти   брешеш!   Олег   не    міг...   Він    би   так    з    нами   не    вчинив.  -  чорт!   Яка   ж    ти   наївна    дурепа   квіточко. 

     - Ну   звісно!   Він    в   тебе    ідеальний    чоловік.   Правда?   Це   я   брехло ,   скотина   і    бандит.  -  відпускаю   її   руки   і   підіймаюсь.   Я   злий.   Я страшенно   злий   на    неї.  - Це   ж   я   давно   положив   на    свою   сім'ю.   Я ,  кинув   вас    і    пішов    до    якоїсь    шльондри.   Я,   роками   брехав    і    сидів    на    твоїй    шиї.   І   це    я   підіймав    на   тебе   руку.   Прокинься   Сашо!  - вона   закрила   обличчя   долонями   і   вже   вголос   розплакалась.   Ці   її   ридання   випалюють   діру   в   моїй   душі    наче   кислота.   Можливо   даремно   я   все   так   відразу   вивалив    на   неї,   але   це   її   "Олег   не   міг" ,   вибісило.   Ну   як   можна   бути    такою   сліпою    і   наївною?   -  Малий    в   садочку?   -   вже   спокійніше   запитую.    Киває.  -  Добре.  Збирай   якісь   найнеобхідніші   речі   на   перший   час,   поки   що    поживете    в   мене.

     - Я   не   можу .   -  розгубилась   Саша.   Знов   підходжу   до   неї    і   допомагаю   піднятись.  Вона   тремтить   аж    зубки   стукають.  Злякалась   і   перенервувала.   Підіймаю   за   підборіддя   її   обличчя    примушуючи    подивитись   мені    в   очі.  Заплакана ,   очі   червоні ,   на    шиї   сліди    від    рук    виродка   який   скоро   буде   годувати   черв'яків. 

     - Дюймовочко,   тут   залишатись   небезпечно.    Вони   ще   прийдуть.   Ти   потрібна   їх   шефу ,   розумієш?   Не   думаєш   про    себе ,   про   Богдана   подумай.   - вона   опускає   голову    і   дивиться   на    тіло   яке    лежить   біля   стіни.

     - Ти...  Ти    вбив   його...  Так   просто.   Просто    вбив.  

      - Він   хотів  вбити   тебе ,   точніше   вирубити .   Якби    не    ми ,   тебе    вже    везли   б    чорт    знає    куди,   відпрацьовувати    борг   твого...  - язик   не    повертається    назвати    це    лайно    чоловіком. 

      - Ти   вбив    людину    через    мене.  - знов   беру    її    обличчя    долонями   і   дивлюсь    в    очі.

      - Послухай    Сашо,   я    не   хороший   хлопчик ,   ніколи   не   був   ним   і    навіть   якщо   вдасться    змінити   своє    життя ,   я    не    зміню    свого    минулого.   Але    я    без   роздумів   вб'ю    кожного ,   хто    намагатиметься    якось    тобі    нашкодити.   Зрозуміла?  -  обіймаю  і  гладжу   її   по   спині ,   по    волоссі.   Вона  спершу   намагалась   мене   відштовхнути ,  та   коли   зрозуміла   що   марно ,  припинила   намагатись   і   тільки   сильніше   розплакалась.   Притискаю   до   себе   міцніше.   Маленька   моя.   Це   ж    потрібно    ще    мати    щастя ,  щоб   так   постійно    потрапляти  в   якусь   дупу.  - Іди ,   збирай   речі. -  кажу   коли   вона   трішки   заспокоїлась.

В ПОНЕДІЛОК СТАНЕ ПЛАТНОЮ!!!

Анотація до книги "Подруга моєї сестри "

Ніку Лебеденко я знаю давно. Ми навчались в одному класі і разом поступили в інститут. Вона - найкраща подруга моєї сестри і часто буває в нашому будинку. Ця дівчина мені подобається і я знаю що це взаємно.
Часто ловлю на собі її погляди і в мене збивається дихання. Та я роблю вигляд, що не помічаю цього. Її не помічаю. А все тому, що від неї вже давно втратив голову мій найкращий друг. Саме через нього я й звернув увагу на подругу сестри. Тому, вчинити з ним так я не можу. У всякому разі, я так думав... Та в один момент все змінилося... Я зрозумів що в мене теж з'явились почуття до Ніки і моє життя полетіло шкереберть... Що тепер робити? Втратити єдиного друга, який був зі мною все життя, чи відмовитись від дівчини, від одного погляду на яку, моє серце скаженіє?

УРИВОК:

Вона плавно рухалась в такт музиці, посміхалась прибирала волосся за вушко, а її очі весь час гіпнотизували мене. Я був готовий присягнутись, що танцює вона тільки для мене. Для мене одного. І це було так кайфово, що я вже не стримував посмішку. Мені подобається як рухається Ніка. Подобається її погляд, тіло, легка посмішка адресована мені. І я милувався нею. Дуже хотілось підійти. Обійняти. Притиснути до себе і поцілувати. Хотілось всього.

І саме в той момент, коли Ніка посміхаючись знов подивилась на мене, до неї ззаду підійшов Назар... І він не просто підійшов... Він обійняв її за талію і почав танцювати разом з нею. В мене потемніло в очах. А Ніка здригнулась. Я бачив це. Одразу спробувала відійти, навіть щось сказала йому, але Назар тільки засміявся і міцніше притиснув її до себе. Здається, друг добряче набрався. А мене накрило. По-справжньому. Тому що він торкається моєї дівчини. Моєї.

- Відпусти мене, Манюк. Що ти робиш? -

Ніка знов спробувала відсторонитися, відштовхнути його, але той тільки розсміявся і опустив руку їй на сідницю.

- Ну не ламайся, красуне. Ти така спокуслива...  - все, трясця. Клямка впала. Підриваюсь, лечу до них і відштовхую Назара від Ніки. Він не втримався на ногах і впав на траву.

- Вона ж сказала, відпусти. Тобі вуха позакладало? - гарчу важко дихаючи. Назар ошелешено підняв на мене очі.

- Тьомич, ти що головою вдарився? Якого біса ти робиш? - Назар повільно піднявся на ноги. Від нього добряче тягнуло алкоголем. - Ми просто розважаємось, так, Ніко? - вона дивиться на мене зляканим поглядом і довірливо хапає за руку, що відразу помічає друг.

- Розваги - це тоді, коли обоє не проти. - фиркаю і стискаю її руку.

- Якого біса тут відбувається? - кричить Назар і підходить ближче. - Ніко. - хотів взяти її за іншу руку, та я знов відштовхнув його.

- Не смій торкатись моєї дівчини. - не так я собі це уявляв, але зараз в мені вирує злість і ревнощі, тому як вже вийшло. Друг дивиться на мене так, ніби я щойно сказав, що небо зелене.
- Тобто... - він навіть засміявся від шоку. - Тобто, ти... Що ти зараз сказав?
- Я сказав, що Вероніка - моя дівчина. - він завмер і здається навіть протверезів. Шок в його очах змінюється чимось страшним...
- Твоя дівчина? - перепитує. - ТИ ЗДУРІВ?! А ти... Ти просто шльондра. - показує на Ніку. А потім він налітає на мене і ми починаємо битись. Адреналін. Лють. Ревнощі... Все змішалося і я сам не розумію як все це сталось. Просто наче клямка впала. Ми повалилися на землю і почали гамселити один одного.
Я вже не чув ні музики, ні криків навколо. Тільки важке дихання і глухі удари. Хтось намагався нас розтягнути. Але ми обидва нікого не чули. Поки врешті нас не розтягнули силою фізрук і хлопці. Я важко дихаю, витираючи кров з губи. Назар теж добряче побитий. Він дивиться на мене так, ніби не впізнає. Трясця! І як ми до такого докотились? І все це моя провина. Я зрадив його.
- Тьома... - підбігла до мене заплакана Ніка і обійняла. Назар подивився на неї і я бачив як щось в його погляді зламалось.
- Що за бої без правил ви тут влаштували? Зовсім подуріли? - кричить фізрук. - Ви ж кращі друзі...
- Немає в мене друзів. - сказав Назар і пішов геть.

ГАРНОГО ВЕЧОРА І ТИХОЇ НОЧІ!!!