— Ах, ти — мерзотник! — Я стараюся якомога сильніше стягнути спідницю вниз, але вона тріскає по шву. Паралельно вхідні двері злітають з петель і до нас вривається Ілля. Дуже вчасно.

— Це у вас сімейне, Юстино? — Гаврило просто душиться від сміху на тій лавці. Я стягую тканину й сідаю поруч з ним, втомлена й зла.

— Мовчи. — Мій фіктивний чоловік хоче одягнути футболку, але я вириваю її у нього з рук і натягую на себе. Відкриваю шафку з його іменем й дістаю звідти термофутболку. — Підеш у цьому.

— Мені хтось пояснить, що в біса тут відбувається? Юстино, чому ти оголена? — Ілля, мов той суворий вчитель, нависає над нами. Йому лиш бракує окулярів та указки. Брат розуміє, що ніякої інформації з мене не вибʼє й переводить стривожений погляд на свого друга. Я бачу вени в його очах, лютий погляд, почервонілі щоки й відбитки власних нігтів на долонях, від чого мені стає моторошно.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.