…дівчата… Ці синтези й антитези світла, темряви, розуму й безумства… Але і символи надії… Надії на нові, ще незвідані почуття… У блиску літа всміхалися нам ті символи. Дівочими усмішками. Якими прекрасними здавалися вони, дівчата… Серед темних провалів листя…

І наша музика та пісні робили їх усім, по черзі… Під звуки гітар, саксофона й наших голосів, молодих і сильних. А ще — під шум крислатих гірських сосен…

…А довкола все росло, цвіло й рясно гілкувалося… Мліла на шампурах баранина. І, здавалося, що вже немає більше сил її їсти. Так би й викинути в провалля. І навіть на зірки у вині дивитися вже не хотілося…

Але сік розпеченого м'яса шкварчав. Так заманливо. Так звабливо! І, як сказав поет — горе тому, кому не дано впіймати почуття щасливої години…

Уривок із книги «Музика і союз чесних слів»