... Мені 17 років. Я приїхав до матері в гості. На вихідні. Навчався у Липковатівському радгоспі-технікумі. А ще — грав і співав у складі вокально-інструментального ансамблю… Тож на відвідини мами випадало не так вже й багато нагоди… Скорше замало.

Тож, йдучи одного такого дня з поїзда, завітав до книгарні. Вона щойно відкрилася. Нова споруда із заліза і скла сяяла. Всередині все блищало і манило. Шикарні вертушки із поштовими і художніми листівками, плакати, портрети письменників… А на полицях — безліч книг. І полиць — не злічит…

Я вже накупив новинок: Романа Федоріва «Кам’яне поле», Петра Угляренка «Із дерева жалю», та якихось ще закордонців трилери… І вже збирався йти до каси. Аж раптом угледів повне зібрання творів Івана Франка… Їх було п’ятдесят томів. І коштували вони недорого. Гроші були. Якраз повертався я з халтури — грали на свадьбі. На свадьбі у містечку «Борки»…

Я підійшов до полиці. І розгорнув навмання останній том… І прочитав, що наречена Франка Ольга здобула освіту в Харківському інституті шляхетних дівчат і походить зі східноукраїнських земель Слобожанщини, із родини Хоружинських, а саме із Борок…

«Нічого собі», — подумав я… І вирішив придбати всі томи…

«Але, — схаменувся я, — як же дотягну їх додому? І де їх там поставлю… Всі шафи й так забиті книжками…»

— Ладно, — втішав я себе, — хай потім… Приїду з другом його «Запорожцем», а там і місце в квартирі знайдеться…

=====================================

Тож, запрошую небайдужих авторів долучитися до літературного конкурсу «Свій біль, свій жаль, свої пісні…» (проза, поезія, драматургія, есеїстика, нариси) з нагоди 170-річчя від дня народження Івана Франка.