Вже завтра вийде новий розділ “Кайданів у спадок”. Сьогодні, на порозі великої подорожі я хочу поділитися уривком із другої версії історії спадкоємиці тіари Сезере.

Уривок:

Коли я відклав рибу й підійшов трохи ближче до сплячої красуні, біля мого горла з’явився кинджал, а перед очима – її суворий погляд. Це виглядало моторошно, зважаючи на те, що я чув про неї в палаці, мені загрожувала небезпека.

– Хм… Що це було?

– Каюсь…

– У чому? Я навіть ще не висунула обвинувачення, – продовжувала вона грізно.

– Навіть якщо у вбивстві всіх попередніх королів, я просто хочу жити.

Тепер вона розсміялася, але продовжувала тримати кинджал біля мого горла.

– Так страшно? – моя пані посміхнулася. – Я відпущу, тільки скажи мені… Якого біса ти робив?

– Ем… я просто дивився на вас? Мушу визнати, що ви доволі мила… Коли не погрожуєте смертовбивчею зброєю. – я чомусь розгубився і дуже швидко додав, – Звісно, навіть коли погрожуєте, ви прекрасна.

– Лестощі не рятують від страти, але все ж ти відповів. Можу тільки сподіватися на чесність того, хто змушений бути постійно поруч… До речі, раз уже ти, покарання, зі мною надовго, то звертайся до мене на «ти» і на ім’я.

– Добре, але може ви все-таки приберете кинджал від мого горла?

Кінець уривка.

Не можу дочекатися сходження на Пік Близнюків! Я можу багато нарікати на той текст, але щось таки залишу, бо ці двоє… Люблю їх:3