Нещодавно на одному з ресурсів я отримала дуже короткий коментар до роману "Життя На Трьох". КАтя, це головна героїня роману. Коментар складався лише з кількох слів:

«От ця Катя і чудачка».

І знаєте… я задумалася.

У моїх очах Катя зовсім не чудачка.

Вона сучасна, сильна жінка, яка намагається будувати стосунки не через боротьбу, а через повагу.

Її родина непроста. Вона, чоловік, їхня дитина, син чоловіка від іншої жінки і мама цього хлопчика.

Здавалося б, у такій історії так легко скотитися до образ, ревнощів, маніпуляцій, нескінченних конфліктів.

Але Катя щоразу обирає інший шлях.

Вона намагається домовлятися.

Почути.

Зрозуміти.

І навіть тоді, коли це зовсім непросто, не перетворювати інших людей на ворогів.

І ось тут мені стало цікаво.

Можливо, якщо людина не мститься, не воює, не змагається за звання «головної», а просто намагається побудувати здорові стосунки — сьогодні це й справді здається чимось незвичним?

Можливо, саме тому Катю назвали чудачкою.

А якщо чесно… мені б дуже хотілося, щоб таких «чудачок» ставало більше.

Щоб дорослі люди могли залишатися дорослими навіть у найскладніших життєвих ситуаціях.

А як думаєте ви?

Катя справді чудачка? Чи, можливо, це просто людина, яка обрала непростий, але зрілий шлях?