На площі, ясна річ, глядачів більшає. Девін з посіпакою, не гаючи часу, витягають мечі і довкола них утвоюється коло. Але я не маю часу дивитися. Мій лук, зрозуміло, в мене вдома, тож доведеться стріляти з чужого… Тому прямую до знайомої мені зброярні, сподіваючись, що там є щось мені по силам.

На моє щастя, крім чоловічої зброї, власник має пару підліткових луків. Це мені підходить і я одразу пробую товар. Годилося б пару раз вистрілити перед тим, але не з моїм щастям. Та й демонструвати зараз свою влучність не в моїх інтересах.

Коли я вихожу з крамниці, поєдинок Девіна вже закінчується. Його супротивник ледве стоїть на ногах. Схоже, він просто стече кров'ю, якщо не надати йому допомогу прямо зараз.

- Кажи! – наказує Девін, тримаючи вістря меча біля його горла.

- Я-йа…- хрипить той і раптом осідає на землю. Його товариші кидаються до нього.

- Назад! – різко командує Девін і ті завмирають.

- Пане, дозвольте перев'язати, він же стече кров'ю! – канючить хтось з товаришів посіпаки. – Ви перемогли!

- Я не почув вибачень! – карбує Девін.

- Він ж непритомний!

- Тим гірше для нього. – Девін робить крок вперед і здіймає клинок, збираючись добити.

- Прошу! – хрипить посіпака, затуляючись рукою, дивним чином приходячи у свідомість, – вибачення…

- …світла леді, - вкрадливо підказує Девін.

- Світла леді! – скрикує з останніх сил посіпака.

- Леді Грехот? – запитує Девін.

- Приймаю! – відповідаю, намагаючись зробити голос твердим.

Девін відступає на крок і до стікаючого кров'ю негідника кидаються товариші. Натовп вибухає схвальними криками. Коло пораненого пораються двоє, але серед них немає мого майбутнього супротивника. Мабуть, втік.

- Там було ще двоє, - каже голос за спиною. Я обертаюсь і бачу двох своїх охоронців. Я навіть не помітила, як вони там стали, охороняючи. – зараз постаралися зникнути.

- Друга дуель! – кричить якийсь містянин з луженим горлом. – Друга дуель!! Він викликав леді!

Він разом з ще кількома товаришами тримають «мого» дуелянта.

- Леді! Леді! Дуель!!

- Вони сказилися, - крізь зуби цідить Девін. – Я замість леді! – перекрикує він натовп.

- Леді! – кричать у натовпі. – Вона прийняла виклик!

Рука, що гойдає колиску