Нещодавно почула таку цікаву думку, що працювати над романом потрібно навіть тоді, коли натхнення немає, адже варто залишити хоч на один день — то тоді запал пропаде зовсім. А як вважаєте і чините ви? Залишаєте роботу до повернення музи чи працюєте, незважаючи ні на що?
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПрацювати варто, писати не завжди. Робота - це ж не тільки письмо
Герман Харрінгтон, Дякую за вашу думку)
❤️
Вілена Озерська, ❤️
Я пробувала писати щодня робила плани і врешті залітали ті книги які виходили спонтанно і писалися коли було бажання
Кучеренко Анна, Дякую за те, що поділилися своїм досвідом) Це дуже цінно.
Ні я так не вважаю.
Коли я тільки почала писати Анатомію влади, я думала саме так, як і ви.
Зараз через те що у мене була дуже велика перерва в 4 місяці, де. Взагалі не торкалась тексту, я до нього повернулась і чітко побачила недоліки. Нелогічності. Де трошки поправити треба. Це дуже допомогло книзі.
Єдиний момент де б я була уважною - на етапі будування світу і логіки світу. Бо якщо там зупинитись, можна втратити думку. І вона може не повернутись.
Natalia Borysova, Дуже дякую за таку змістовну відповідь. Багато в чому погоджуюся. По-перше, у мене теж натхнення й ідеї прокидаються вночі, коли в будинку настає тиша. Мабуть, так у всіх. І запас розділів наперед робить велику послугу, хоч усе ж дотримуюся думки, що краще написати всю книгу, а потім уже її спокійно публікувати. Але поки навчилася писати тільки половину, проте сподіваюся, що все ще попереду. І останнє: без деталізації теж не вмію писати. Тоді текст здається надто сухим чи що. Кожному своє. Можливо, усе ще попереду і на мене чекають зміни. Поки виходить тільки так.
Мені дуже хотілося зробити якийсь швидкий старт — не засиджуватися пів року чи рік, не чекати того ідеального моменту, коли все нарешті буде готове. І водночас я вирішила почати з однієї масштабної, сильної книги.
Мені здавалося, що саме глибина думки здатна по-справжньому зачепити читача. Що філософські роздуми, внутрішні переживання героїв, психологія стосунків і ті сенси, які я вкладала майже в кожен діалог, обов’язково знайдуть свій відгук.
Я дуже довго готувала цю книгу. Писала її кілька місяців, потім зробила перерву приблизно на два місяці, після чого знову повернулася до неї. Переписувала, доповнювала, щось змінювала, шукала правильні слова й потрібні емоції. І лише приблизно через пів року від початку всієї цієї роботи, коли книга вже фактично була готова, я почала потроху її публікувати.
І зараз думаю: слава Богу, що на той момент вона вже була написана.
Тому що того відгуку, на який я розраховувала, я не побачила.
У якийсь момент мені навіть почало здаватися, що глибина думки, філософські ідеї, велика кількість роздумів і внутрішніх монологів — це взагалі не той формат, якого сьогодні шукають читачі.
Продовження у сдідуючому смс ))
Продовження 2 частина
Тоді я вирішила написати другу книгу. Як мені здавалося, легшу. Не настільки занурюватися в деталі й описи, зробити історію динамічнішою, простішою для сприйняття, із більш очевидним розвитком подій і зрозумілим хепі-ендом.
Але часом, коли ні перша, ні друга книга не отримують того відгуку, якого я чекала, це справді вбиває ідею і бажання продовжувати щось писати.
І, якщо чесно, іноді я просто змушую себе.
А потім настає ніч.
Зазвичай уже після опівночі, коли всі сплять, коли вдома нарешті стає тихо, я можу залишитися сама. Просто сісти, подумати, заспокоїтися, розслабитися й поступово знову розчинитися в атмосфері власної книги — у своїх героях, їхніх емоціях, почуттях, думках.
І тоді натхнення повертається.
Тому моя відповідь усе-таки така: натхнення потрібне. Без нього дуже важко написати щось живе, справжнє, те, у що сам віриш і що сам відчуваєш.
Але якщо занадто довго чекати лише на натхнення, можна втратити темп і той самий момент розвитку, коли потрібно просто продовжувати рухатися вперед.
Продовження 3 частина
Тому, напевно, для себе я знайшла найбільш комфортний варіант: спочатку написати хоча б більшу частину книги й лише тоді починати її публікувати.
Коли в тебе вже є готовий запас, залишається місце і для втоми, і для форс-мажорних ситуацій, і для днів, коли зовсім не пишеться. І, що для мене не менш важливо, залишається трохи свободи для власного життя.
Бо натхнення справді важливе.
Але, мабуть, ще важливіше - навчитися не залежати від нього настільки, щоб без нього зовсім зупинятися.
Коментар видалено
Рада нашому спілкуванню ))
Коли як) Інколи "апетит приходить під час їжі", тобто варто почати "через не хочу", і натхнення з'являється) А іноді невелика пауза, перечитування вже написаного лише йде на користь)
Дана Новак, Згодна. Дякую за вашу думку ❤️
❤️❤️❤️
Eugene, ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати