Привіт-привіт, букнетівці, а особливий привіт - авторам та авторкам, адже сьогоднішнім дописом хочу поділитися безпосередньо з вами!!))

Одинадцять днів тому мене навідала думка про те, а що, як влаштувати маленький марафончик з письма? Десять днів підряд писати, без цієї хитрої і непередбачуваної за своєю тривалістю "творчої паузи"? Не оголошувати його тут, залучаючи ще когось (хоча визнаю, це була б чудова ідея), а випробувати саму себе. Внутрішньому генію, який під впливом тіктоків та всього чого завгодно, окрім писання, зовсім розлінився, кинути виклик, поступово борючись з неписуном усіма можливими методами.

Ремарочка: спойлер!! Це допомогло не менш дієво за дошки-натхнення в пінтересті чи "надивленість" і "наслуханість" діалогів у громадському транспорті.

Тож, тепер з радістю поділюся результатами цього "челенджу".

Ремарочка №2: чорт, не чула і не вживала цього словечка ще з далекого 2019...

Чотири тисячі сімсот п'ятдесят вісім слів. Десять сторінок рукопису. Півтора нових розділи.

І все це за десять днів регулярного писання.

Подібна практика, нехай це і був коротенький термін, дійсно принесла свої і неабиякі (!!) плоди. Не зважаючи на те, що я писала лише по півтори-дві (щоправда, одного разу засиділась на майже чотири, половина ночі пропала в рукописі, хєхєхє) годинки, на тлі сталості вибудувалась певна звичка. І насправді, це економить купу часу та сил.

Більше не потрібно прогортувати кілька останніх сторінок, згадаючи про що зараз взагалі йде мова. Не доводиться повертатись на кілька рядків вгору, які були написані бозна-коли, щоб перевірити чи не повторююсь я випадково у репліці персонажа.

Просто "розгорнути" рукопис. Видихнути з завмерлими над клавіатурою пальцями. Та піддатися цьому тихому клацанню, який поступово набирає сили та темпу.

Неперевершені відчуття, зізнаюсь вам.

Часом мені навіть подобалося залишати недописаний рядок чи речення, незавершену думку, щоб наступного дня відкрити її і без жодної затримки продовжити, адже пройшло замало часу для того, щоб вона встигла вивітритись і остаточно зникнути з голови.

Для кращого розуміння моєї інтенсивності наведу статистику поденно:

1 день - 644 слова

2 день - 409 слів

3 день - 444 слова

4 день - 1154 слова (так-так, це та сама ніч, що розчинилась разом зі сном серед рядків рукопису. тоді мені здавалось, що клавіатура мого ноута просто таки розплавиться, з-під пальців аж немов іскрило. тоді, глибокої ночі, а точніше вже майже під ранок, я засинала до неймовірного щаслива: нарешті дописала розділ, на якому зависла на невимовно довгий час)

5 день - 314 слів

6 день - 698 слів

7 день - 61 слово (навіть не знаю чи можна зарахувати, адже, чесно кажучи, ця нещасна жменька лиш наслідок редагування останнього опублікованого розділу)

8 день - 383 слова

9 день - 132 слова

10 день - 519 слів

Цей експеримент допоміг мені повернути тягу до власного творіння, яка, здавалось, зникла безповоротно. Він повернув мені відчуття фантомного натхення, що літає десь поруч весь день, переслідує тебе мимохідь твоїх справ, нетерпляче чекаючи, коли ж ти нарешті сядеш за робочий стіл, натхнення, яке змушує тебе скочити посеред вечері і терміново відкрити нотатки, щоб записати ідеальну думку, яка могла не приходити тижнями, місяцями.

Після такого досвіду можу впевнено погодитись з варіацією слів "апетит з'являється під час їжі", адаптованих під наше заняття. Натхнення і справді приходить під час писання. Особливо регулярного.

Каюсь, я навіть сьогодні прокинулася з думкою про те, чи встигну я до опівночі вилити в рукопис бажану кількість слів, що лізуть з мене через самі вуха. Хоча сьогодні це вже і не обов'язково. Але-але.

Нехай мій особистий марафон і скінчився, та до кінця мого роману ще лишилось з десяток розділів. І я більше не припиню писати аж так надовго (сподіваюся, хаха). І прямо зараз, після публікації цього допису я відкрию файл зі своїм рукописом залюбки, з нетерпінням.

А не з колишньою важкістю та відчаєм, яких супроводжувала безмежна туга за чимось давно втраченим.

Люблю віднаходити втрачене. Та ще більше люблю більше ніколи не дозволяти собі загубити це знову.

Моїх порад ще не просять, але, сподіваюсь, ця моя невеличка історія якось збадьорить когось з вас. Тих, хто впізнає в мені себе. Тих, хто також загубив дещо своє. Щось таке, що належить їхньому внутрішньому генію.

Користуйтесь таким цікавим способом, власна практика показала, що він справді працює. Киньте виклик собі, перевірте своє натхнення, віднайдіть та надресируйте його знову. Оголошуйте подібні марафони на своїх сторінках, влаштуйте змагання, віднайдіть конкуренцію, якщо вона стане додатковою мотивацією. І відмічайте мене, коли ділитиметесь успіхами, я з радістю почитаю, як у вас справи.

Адже кожен заслуговує на те, щоб мати когось, хто порадіє його звершенням разом з ним. Навіть якщо ці люди не знайомі.

Тихої мирної ночі вам. І нехай натхнення ніколи не покидає вас.