— Розплющ нарешті очі. Це ж не дитячий садок. — Я не чую ні запаху парфумів цієї жінки, ні її голосу. Можливо, вона ще спить. — Якщо вона змогла підкорити моє серце, то й твоє зможе. — І тут я вибухаю. Навіщо він тоді погоджувався на цей шлюб, якщо його серце зайняте?

— Мау! — Я чую гучне обурливе нявчання і розплющую очі. Посеред великого ліжка з балдахіном лежить невеличка пухнаста кішечка. Її милі лапки визирають з-під ковдри. Вона морщить носика і її вусики, мов хвилі, рухаються у різні сторони. Її довга неслухняна шерсть підібрана на маківці вгору акуратним рожевим бантиком, а в її блакитних очах так і застигло: «Ти хто така?».

— Пері, моя ж ти крихітко. Я так скучив. — Гаврило сідає на край ліжка й кішка нахиляє до нього мордочку. Він чухає її за вушком і вона облизує його руку. — Це Юстина — моя дружина. Ви обовʼязково подружитесь. — Я кліпаю очима декілька разів. Готова побачити будь-що. Навіть санітарів з психлікарні, але не кішечку у ліжку Гаврила, з якою він спілкується, неначе з немовлям.

— У тебе є кішка? — Він був схожий на чоловіка, який ненавидить тварин, різні вазони та милий декор у домі. Мушу визнати, що всі мої теорії були розвінчані протягом останньої хвилини.

— Як бачиш. У неї є своя кімната, але Пері любить спати зі мною. — Кішка після його слів насуплюється. Вона починає роздратовано нявчати. — Вибач, що залишив тебе саму, Пері. Більше цього не повториться. — Мені потрібно поміряти температуру, щоб переконатися у тому, що це не сон. Можна ще попросити Любу мене вщипнути.
 

Книга "Кохання в овертаймі" доступна за посиланням.