А, ти сіяєш наче квітка восени 

І погляд твій похмурий ловлю

В очах безодня, море, океан 

Без бруду, фальші - чиста там вода.

Хоча сувора, не приступна гавань

Шторми охороняють там тебе 

Не підпускаєш...

А краще вже самому, 

Ніж з ким попало, просто йти 

Надія вже роками манить

Коли закінчуться шторми ? 

І в гавань пустиш 

Хоч, розумію мрії можуть і не збутись...

Але, самому краще йти.

Роки летять, а я четвертий рік

Вже мучусь 

Хоча, шуми з дороги теж збивали 

І, часто забував тебе, але чомусь завжди вертаюсь 

До гавані, до не

приступної води.