Якщо чесно…

Я не хочу продавати вам свою книгу.

Не хочу писати, що вона “не схожа на інші”. Не хочу обіцяти несподівані сюжетні повороти, харизматичних персонажів чи світ, у який ви закохаєтеся. Усе це сьогодні можна прочитати під кожною другою анотацією.

Мені здається, якщо історію потрібно вмовляти прочитати — вона просто не знайшла свого читача.

Тому я скажу лише одне.

Якщо вам хоча б раз хотілося втекти від усього.

Якщо були дні, коли ви настільки втомлювалися від життя, людей чи власних думок, що єдиним бажанням було, аби хтось на мить забрав цей тягар.

Якщо вам знайоме відчуття, коли потрібно бути сильним, хоча сил уже майже не залишилося…

Тоді, можливо, ми вже говоримо однією мовою.

Саме для таких людей я пишу “Просто живи, решту я візьму на себе”.

Це НЕ історія про ідеальних героїв.

Тут немає людей, які завжди знають правильну відповідь.

Є ті, хто помиляється. Хто втрачає. Хто боїться. Хто не здається лише тому, що більше нікому.

Це історія про світ, який давно забув, що таке спокій. Про людей, які носять чужий біль так довго, що вже не пам’ятають, як виглядає власне життя.

І, мабуть, про надію.

Ту, яка змушує зробити ще один крок, навіть коли здається, що вже немає заради чого.

Не знаю, чи стане ця книга вашою.

І не хочу вас переконувати.

Але якщо одного дня ви відкриєте перший розділ і відчуєте, що ніби повернулися туди, де вас давно чекали…

Значить, ця історія знайшла саме свою людину.

І це буде для мене найціннішою нагородою. ✨