«Є книги, які читаєш із цікавістю. А є ті, героїв яких хочеться то обійняти, то добряче насварити. Саме такою для мене стала ця історія.»

Чесно кажучи, спочатку мене зачепили обкладинка з драконом і назва книги "Той, хто малює мангу"  Ірина Скрипник.  Я навіть не очікувала, що ця історія настільки мене затягне.

Найден виявився далеко не ідеальним героєм. Він має складний характер, власні травми й проблеми. Іноді мені так і хотілося сказати: «Та просто поговори нормально!». Але потім розуміла, що людина, яка все життя звикла ховати свої почуття, не може змінитися за одну мить. Саме тому він вийшов таким справжнім.

Юліана теж дуже сподобалася. Найбільше мене зачепило те, як вона змінювалася протягом історії. Вона не залишилася тією самою дівчиною, яку ми бачимо на початку книги. Незважаючи на всі труднощі, вона дорослішає, стає сильнішою й вчиться відстоювати себе. Мені здається, що саме її готовність першою піти на компроміс стала одним із найважливіших моментів у книзі.

Історія читається дуже легко. Майже кожна глава закінчувалася так, що мені хотілося одразу відкривати наступну. Дуже сподобалося, що герої не ідеалізовані. Вони помиляються, сваряться, переживають, не завжди знаходять правильні слова. Їхні проблеми не вирішуються за один день, і саме це робить історію живою.

Окремо хочу відзначити сімейну лінію Найдена. Його непрості стосунки з матір'ю додають історії глибини. Сподобалося, що авторка не зробила фінал занадто казковим — не всі проблеми можна вирішити миттєво, і це виглядає дуже правдоподібно.

Єдине, що залишилося для мене незрозумілим, — це фінальна глава. Я так і не зрозуміла, чому Юліана була такою стривоженою. Можливо, авторка спеціально залишила цей момент відкритим, але мені хотілося трохи більше пояснень.

Загалом книга мені дуже сподобалася. Вона емоційна, захоплива, із живими героями, яким віриш. Якщо ви любите історії, де персонажі поступово змінюються, вчаться довіряти одне одному й долають труднощі разом, то щиро рекомендую звернути увагу на цю книгу. Вона точно варта прочитання.