Мені знадобилося багато сміливості, щоб натиснути «опублікувати». Тож просто скажу як є: я написала роман. Він називається «Ми палали разом…», і сьогодні я віддаю його вам.

Про що він? Якщо коротко - про жінку, яка дуже довго вміла тільки виживати. Дарині двадцять три, коли в її життя повертається однокласник Артем: офіцер, бронежилет, героїчний ореол. Вона вірить, що знайшла захисника. А знаходить шлюб, у якому буде сама - сама з животом, сама з немовлям, сама з порожнім гаманцем. Він казатиме «кому ти будеш потрібна» - і вона майже повірить.

А потім буде розлучення. Ковід. Реанімація. Війна. І буде один грудневий вечір 2022 року. І виявиться, що справжнє кохання звучить не як феєрверк, а як тиша, у якій нарешті безпечно.

Чому я це написала? Бо знаю, скільки жінок зараз живуть у режимі «я сама». Тримають дітей, батьків, роботу, побут - і чуже переконання, що на більше вони не заслуговують. Мені хотілося, щоб кожна з них дочитала цю книжку і почула: зламана - не означає знищена. Після найтемнішої ночі буває світанок. Я перевіряла.

І ще одне. «Ми палали разом…» - художній твір. Усі персонажі - літературні образи, збіги з реальними людьми випадкові. Але емоції в ньому не вигадані. Думаю, ви це відчуєте з перших сторінок. Цей роман став персонально для мене терапією. Щоб пережити все це, я почала писати. Певний час він просто лежав. Я боялась його відкривати, щоб знову не переживати всі ці емоції. Але кохання, час і книги – це найкращі лики, тому дарую і вам ці ліки, якщо комусь зараз тяжко – знайте, ви сильніше, ніж це може здаватись.

Ваша авторка.