Вітаю!

Запрошую до нового розділу.

✨✨✨

А я сам не розумію, що зі мною. Бо замість того, щоб підтримувати розмову, мимоволі шукаю очима зведену сестру, навіть цікаво, куди вона пропала. Не можу серед натовпу знайти маленьку вперту Дюймовочку у чорній сукні з мерехтливим мереживом.

Куди ж вона поділася? Ще кілька хвилин тому була поруч. Не хочу вірити, що вона втекла.

Сам себе не можу сьогодні зрозуміти. От навіщо вона мені здалася? Видихаю. Це, напевно, я так стараюся заглушити внутрішню порожнечу, після розриву стосунків з Нінель.

Кліпаю, коли від думок відриває батько.

— Сину, ти чому сьогодні один?

Стискаю жовна, кілька секунд мовчу, а тоді таки випалюю.

— Це довга історія, тату.

Він легенько плескає мене по плечу і в знак підтримки кидає.

— Не переймайся, синку. Буде ще в тебе щастя. Отже, поки ще не час. Мабуть, потрібно діждати свого щастя.

— Мабуть, — лише погоджуюся.

І вдячний батьку, що не влаштовував мені допиту. Схоже, він все зрозумів без зайвих слів.

Дика фурія для магната

❤️❤️❤️