— Зимній — мій господар. Навіть наш з тобою контракт не скасовує його владу над мною. Тільки якщо він помре, я стану вільною.

— Але ж необов’язково його вбивати. Можна домовитися, щоб він тебе відпустив.

— І що такого достатньо цінного ти можеш запропонувати магу, якого боїться весь Праліс?

— Спершу треба з ним поговорити, а вже потім…

— Дурний людський маг. Треба розуміти, коли варто говорити, а коли — бити першим.

— І як я по-твоєму можу вбити такого могутнього, як ти говориш, мага?

— Він зараз знесилений і спить. Я напоїла його чарівним зіллям. Я не знаю, стільки Зимний проспить, можливо, ще кілька днів, а, можливо, кілька років. Але доки він спить, він не може захищатися. Тобі просто потрібно зайти у Вежу і відтяти йому голову.

— Чому ти сама це не зробила? Не відтяла своєму магу голову? Навіщо всі ці складнощі із сонним зіллям?

— Ти чим слухав, Северин? Я йому належала. І досі належу. Гостена продала мене йому, і з того часу я в нього на службі. Це довічний магічний контракт.

— Он як.

— Діти, яких батьки продали в Праліс, майже ніколи не отримують волі. Ми назавжди залишаємось чиєюсь річчю. Магічний контракт не дозволяє нам шкодити господарю, порушувати прямі накази і ще багато чого. Є тільки два способи звільнитися: якщо господар відпустить тебе, або якщо він помре.

У принцеси власні плани