З чого народився «холодний розрахунок»

Привіт.

Якщо ви зараз читаєте цей блог, то, є імовірність того, що ви вже помітили мою нову книгу або лише думаєте, чи варто починати її читати. Саме тому я вирішив не переказувати сюжет і не намагатися заінтригувати вас черговою гучною обіцянкою. Мені хочеться чесно розповісти, чому ця історія взагалі з'явилася і чому вона для мене набагато більша, ніж просто ще один фантастичний роман.

У якийсь момент я поставив собі дуже просте запитання.

Що буде, якщо людство навчиться не просто створювати штучний інтелект, а почне покладатися на нього майже в кожному своєму рішенні? Не тому, що люди перестали думати самостійно, а тому, що система здатна проаналізувати значно більше факторів, ніж будь-яка людина. Саме з цього маленького запитання й почала народжуватися ідея світу, у якому головною цінністю стала не інформація, а ймовірність.

Проте дуже швидко я зрозумів, що мене цікавить зовсім інше.

Не технології.

Не штучний інтелект.

І навіть не майбутнє.

Мене зацікавила сама природа світу. Чи існує момент, коли реальність стає настільки складною, що її вже неможливо остаточно прорахувати? Чи може будь-яка, навіть найдосконаліша система, одного дня просто перестати встигати за кількістю нових зв'язків, які народжуються щосекунди?

Саме навколо цієї думки і будується весь роман.

Я не хочу обіцяти нескінченні перестрілки чи екшен у кожній главі. Звісно, у книзі будуть конфлікти, інтриги й моменти високої напруги, але вони не є її головною метою. Найважливіше для мене — щоб кожна глава відкривала перед читачем ще одну маленьку частину великої картини, де навіть незначна деталь через десятки глав може виявитися ключем до всього сюжету.

Саме тому книга розкривається поступово.

Я люблю історії, після яких хочеться ще довго сидіти в тиші й думати. Саме таку історію я намагаюся написати. Можливо, не всі погодяться з ідеями, які в ній звучатимуть, і це абсолютно нормально. Навпаки, мені буде дуже цікаво читати ваші думки, припущення й навіть незгоду, адже хороша книга, як на мене, не повинна давати готові відповіді. Вона повинна змушувати ставити нові запитання.

І якщо після прочитання ви хоча б один раз подумаєте про світ трохи інакше, ніж до цього, значить, ця історія вже виконала свою головну мету.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Як не сумно, але сьогодні – завершення книги
Коли настав час обирати — народжувати людську дитину чи відкладати яйце та висиджувати драконятко, ми з Нараком, порадившись із нашими драконами, обрали другий варіант. І через сім місяців вагітності я знесла яйце. Два
І ми знаємо чим все закінчеться...
Назаренко веде впевнено, але водночас дбайливо. Я почуваюся в його руках у цілковитій безпеці. Його пальці неквапливо погладжують мою спину, не дозволяючи собі нічого більшого. Але й від цих легких рухів я навіть через тканину
Чому «штиль» — це не історія про море
На перший погляд може здатися, що «Штиль» — це розповідь про людей, які опинилися посеред океану без вітру й надії. Але для мене море ніколи не було головним героєм цієї історії. Насправді його майже не існує. Море,
"Дотик Півночі" повертається
Мої вельмишановні читачі! Що три дні буде нова глава. Книгу майже дописано. Заплатила я за неї досить високу плату: чотири зуби полетіло, бо все пропустила через себе. Буде відбуватися багато чого. І не за горами весілля
Коли ілюзії залишаються в темряві
У підземній фортеці час не вимірюється сонцем. Тут він пульсує магічним світлом, насичуючи простір тривогою, що згущується перед великою бурею. Для Каліди цей «ранок» став точкою неповернення: шовк суконь більше не
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше