Хто ще не бачив — в мене тут гаряче оновлення вийшло. Аліса довела бідолашного Влада, зірвався чоловік))) Верх від купальника мені Джеміні відмовився малювати, тому Аліса в топі.

І тут сталося те, чого я від Влада зовсім не очікувала. Він в одну мить здолав відстань між нами, схопив мене за руку і потягнув до найближчої кімнати — нею виявилася моя майстерня. Клацнув замком і притиснув мене спиною до дверей.
— Гратися зі мною вирішила, кішечко? — він був так близько, що я відчувала тепло його дихання на своїй шкірі й різкий, але такий спокусливий аромат його парфумів.
— Няв, — грайливо облизала губи й примружила очі, дивлячись, як Влад втрачає останні залишки самовладання.
А наступної миті його губи накрили мої, змусивши моє тіло здригнутися від передчуття насолоди, а мою голову забути про здоровий глузд.

— Що? — він криво всміхнувся, спостерігаючи, як я вже ледь не згоряю від бажання. — Не подобається, коли тебе дражнять?
— Владе, будь ласка… — замість чергової шпильки з губ мимоволі зірвалося благання. Я вже була на межі, я не витримувала.

Це була найбільш пристойна цитата для блогу. Хочеться гарячішого — заглядайте до розділу.❤️

І трохи ілюстрацій до попередніх розділів, а то щось я забула ними поділитися.

Аліса думає про Влада після їх вечері в машині. І котика чухає.❤️

В голові крутилися слова Влада. Раніше я бачила в ньому тільки суворого, холодного зануду, який живе за правилами й планами, ненавидить спонтанність і дивиться на всіх так, ніби вони потенційна проблема. А тепер раптом зрозуміла, що за цим усім ховається просто дуже втомлена людина.
Влад постійно щось контролював. Роботу, працівників, клієнтів, правки, терміни. Навіть себе самого. Особливо себе. І, мабуть, саме тому він був таким напруженим. Людина не може жити в режимі постійної відповідальності й не перетворитися трохи на психа. Я навіть уявити не могла, як це — роками існувати без нормального відпочинку, постійно думати про роботу, відповідати за величезну кількість людей і проєктів. А він саме так і жив. І раптом мені стало трохи соромно за те, як сильно я його провокувала всі ці дні.
Хоча… не те щоб я сильно шкодувала. Трохи — так. Але зовсім трішечки.

А це в нас наречена Влада, Марина.

— Таке відчуття, що твоїм подругам не тридцять, а п’ятнадцять років, — пробурчав, щоб хоч щось відповісти.
Марина знову засміялася.
— Ми просто вміємо розважатися. Це ти давно забув про розваги.
Я зробив ще один ковток кави й потер перенісся.
— Я мушу працювати. Ти ж хотіла гарне весілля, хотіла переїхати з квартири у власний будинок. На все це потрібні чималі гроші.
Її усмішка зникла. Марина тихо зітхнула й накрила мою руку своєю долонею.
— Знаю… Але мені не вистачає тебе.
Я опустив погляд на наші руки. Колись від такого жесту в грудях ставало тепліше. Сьогодні я лише відчув втому.
— Чимось доводиться жертвувати.

Не встигли повечеряти, а вже сваряться.

— Та що з тобою не так, Марино? Раніше ти з радістю ходила зі мною до Артема, а тут кажеш, що тобі в нього незручно.
Вона винувато опустила очі й ледь помітно знизала плечима.
— Я просто не хотіла тебе засмучувати.
— А зараз хочеш?
Марина важко зітхнула.
— Я просто хочу провести вихідні так, як я запланувала.
— Може, колись і мене заплануєш на свої вихідні? Чи до тебе треба зарані записуватися?
Вона різко підняла на мене погляд — сердитий, розлючений.
— Це до тебе треба зарані записуватися! Не перекручуй! Ти вічно зайнятий, тому я мушу розважати себе сама.
Я відчув, як останні залишки гарного настрою остаточно розчинилися.
— Ти хотіла гарно жити — я заробляю на гарне життя. Я не можу розірватися, Марино! Не можу одночасно розважатися з тобою і старанно працювати! Ти вимагаєш від мене неможливого!
— Я вимагаю від тебе хоч трохи уваги!

Аліса вміє перервати важкі думки і перемкнути увагу на себе. :)))

Важкі роздуми раптом перервала коротка вібрація телефону. Я розблокував екран і… завмер. Повідомлення від Аліси. З фотографією на якій вона робила селфі, лежачи у ванній. І підписом: «Подобається?».
Я вже збирався написати їй, що подобається, коли Аліса надіслала чергове повідомлення.
«Ой, вибач, Владику, це не тобі».
І видалила фото.
Я так різко вдихнув сигаретний дим, що аж закашлявся. Як це — не мені?! А кому?! Єгору?! Невже між ними дійсно щось є? Та я його завтра втоплю в басейні Артема і скажу, що то він сам — напився, послизнувся і впав.

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм