Доброго часу доби, шановне панство.

Треба трошки потеревенити про новинку, бо бачу, що своїх читачів у телеграм-каналі я повідомила про свої плани, й собі наївно думала, що тепер всі знають, які у мене плани, але після завершення Ілюзії, втямила, що не всі.

Над Ілюзією я почала працювати ще зимою, якраз коли почалися масові відключення світла, мене замело удома, я не могла тиждень виїхати, а затим мала вдосталь часу, щоб обміркувати варто за неї сідати чи ні. Все ж я заходила у дуже глибокі майбутні часи, крім того, головна героїня донька самого Гайворона, і відповідно мене трошки калапуцало. Але, як мудра людина, таки домовилася сама із собою, та й вирішила писати. Нині не жалкую, що почала. Правду кажуть, що сумніви та страх – то наш найбільший ворог.

Відповідно до травня у мене вже був написаний чорновий варіант і я поволі його підправляла. Дякую всім дівчатам, хто не соромився і писав мені про помилки в тексті. Ви дуже допомагаєте, адже око замилене і я просто не бачу їх.

Як я і очікувала, після закинутого гачка про Всеволода та Ангелика, читачі сподівалися на книгу про них, але я вже мала план на літо, який змінювати не збиралася. І не змінила.

Свою новинку, книгу «Паперові квіти» виношувала з минулої осені, коли наткнулася в Тік Ток на сторінку дівчинки з Івано-Франківська. Вона малює. Дуже цікаво розповідає про це заняття.

А далі була прочитана дуже цікава книга про хлопця, який втратив мотивацію малювати, тому що у нього загинула матір, а батько не зумів прийняти її смерть. А далі Інну понесло, бо занурилася в цю тему повністю, й так – крок за кроком – вибудувала скелет книги, який нині обростає м’яском.

До того ж я дуже хотіла підняти в цій книзі іншу тему, яку нині сильно культивують в сучасній літературі. На Букнет також знаходила багато книг щодо одностатевих стосунків, і ні – не пішла за трендами, а покликом сумління. Бо мені не завжди подобалося те, що знаходила.

Як читач, я маю право на своє фе, але ніколи не висловлю його автору, бо він творець і він так бачить, проте мій коментар до таких книг був би неправильно трактований. Все ж я на Букнет давно. І за всі ці роки я тут бачила лиш одного автора, який справді писав гарні книги про людей нетрадиційної орієнтації, але він пішов із сайту, коли почалася повномасштабне вторгнення. Жаль. Його було цікаво читати, адже він сам писав, що є геєм. Не приховував цього і говорив чесно.

Тому, два мої персонажі із новинки – Ден та Ярик – то моя данина його чесності. Якби не книги того автора, я б не наважилася писати про цих хлопців. Вони другорядні персонажі, але по коментарях до книги вже побачила, що читачам сподобалися. І я видихнула)) Я за них дуже переживала. А вони в мене добросовісні, чесні, відкритті та завжди протягнуть руку допомоги, якщо це справді потрібно.  

На осінь я планую книгу про Назара.

Хто це такий і з чим його їдять – ви можете дізнатися, якщо підете у цикл «Віра у майбутнє». Найбільш його образ я прописала у книзі «Моя імперія».

А щодо Всеволода та Ангелика – не знаю)) Як то кажуть: «Буде видно».

Ви ж тим часом усі на новинку, бо ж художниці у мене ще не було)))

Паперові квіти

І хай згорить москва!